2.ибни Таймия рохимахуллох айтадики:
وَأَمَّا قِتَالُ الدَّفْعِ فَهُوَ أَشَدُّ أَنْوَاعِ دَفْعِ الصَّائِلِ عَنْ الْحُرْمَةِ وَالدِّينِ فَوَاجِبٌ إجْمَاعًا، فَالْعَدُوُّ الصَّائِلُ الَّذِي يُفْسِدُ الدِّينَ وَالدُّنْيَا لَا شَيْءَ أَوْجَبَ بَعْدَ الْإِيمَانِ مِنْ دَفْعِهِ فَلَا يُشْتَرَطُ لَهُ شَرْطٌ بَلْ يُدْفَعُ بِحَسَبِ الْإِمْكَانِ. وَقَدْ نَصَّ عَلَى ذَلِكَ الْعُلَمَاءُ أَصْحَابُنَا وَغَيْرُهُمْ فَيَجِبُ التَّفْرِيقُ بَيْنَ دَفْعِ الصَّائِلِ الظَّالِمِ الْكَافِرِ وَبَيْنَ طَلَبِهِ فِي بِلَادِهِ («الفتاوى الكبرى» لابن تيمية 5/ 538)
Бу ерда аниқ айтилгандек мудофаъа жиходи учун хеч қандай шарт йўқ. Сиз химояланиш учун келтирган шартлар билан уламоларга қарши холда иш тутмадингизми?
Ж: Биз олиб келган мана бу шартларни хойрул қурундаги фуқахо рохимахуллохлар ва улардан кейингилар жумладан ибни Таймия ва бошқалар шаръий манбаъларда баён қилиб келтиришган, бу мени ижодим ё 4-5 аср олдинги нарса хам эмас.
Мана бундан сўнг сиз ибни Таймия рохимахуллохнинг бу сўзларини яхшилаб мутолаъа қилиб чиқинг, шунда у кишининг келтирган “шарти”дан манзури нима?Химояланиш учун келтирилган шартларми ё манзури бошқа шартларми ?-эканини билиб оласиз.
У киши мана бу жумлада ва ундан олдин хам жиходнинг фарзи кифоя холати ё талаб жиходи хақида сухбат қилади ва бундан кейин фарзи айн холатидаги жиходга эътиборини қаратади. У киши мана бу матнда айтадики:
فَيَجِبُ التَّفْرِيقُ بَيْنَ دَفْعِ الصَّائِلِ الظَّالِمِ الْكَافِرِ وَبَيْنَ طَلَبِهِ فِي بِلَادِهِ.
Фарзи кифояни шартларида ота-онани изни , қарз эгасини рухсати,аёл кишининг хўжайинини рухсатисиз жиход қилмаслиги ва мана бунга ўхшаш масалалар келтирилган бўлиб ,булар муғниюл мухтожда келган: хажни вожиб бўлишига монеъ бўладиган урзларни барчаси жиходни хам вожиб бўлишига монеъ бўла олади; йўлни хавфсизлигида кофирлар ва йўлтўсарлардан қўрқиш жиходга бормасликка урз бўла олмайди,чунки шахс жиходга хатарга тушиш ,уруш ва жангдан қўрқмаслик, хавфсизлик ва адолатни қарор топиши учун жиходга боради. .[1]
Ибни Таймия розиаллоху анху яна изох бериб айтадики: агар душман ислом диёрларига хамла қиладиган бўлса, душманни муқобилига чиқиш энг яқин бўлганларга вожиб бўлади. Чунки исломий диёрларини барчаси битта хисобланади, мана бу шароитда тезлик билан иқдом қилиб душман томонга харакат қилиш вожибдир. Фарзанд отасини рухсатисиз, қарздор киши хам қарз эгасини рухсатисиз кета олади,имом Ахмад рохимахуллох келтирган хужжат мана бу мавзуга аниқлик киритади. .[2]
Мана булардан келиб чиқадиган бўлса, ибни Таймиянинг фарзи айнда риоя қилиниши лозим бўлмайдиган шартлардан бўлган манзури,мудофаъа жангига эмас балки жиходи кифоя учун келтирилган шартлардир.
[1] محمد بن أحمد الشربيني، مغني المحتاج، ج ٤ ص ٢١٧ / (وكل عذر منع وجوب الحج) كفقد زاد وراحلة (منع الجهاد) أي وجوبه (إلا خوف طريق من كفار) فلا يمنع وجوبه جزما لبناء الجهاد على مصادمة المخاوف (وكذا) خوف (من لصوص المسلمين) لا يمنع وجوبه (على الصحيح) لأن الخوف يحتمل في هذا السفر وقتال اللصوص أهم وأولى، والثاني يمنع كالحج فإنه قد يأنف من قتال المسلمين
[2] فتاوی الکبری4/608 / اذا دخل العدو بلاد الاسلام فلا ریب أنه یجب دفعه علی الاقرب فالاقرب اذبلاد الاسلام کلها بمنزلة البلدة الواحدة وانه یجب النفیر الیه بلا اذن والده ولاغریم ونصوص احمد صریحة بهذا