Дорул исломдаги рахбарият.
Бисмиллах валхамдулиллах, аммо баъад: ассаламу алайкум ва рохматуллохи ва барокатух / 7 бўлим
(матлабни комил матни)
Қуйидаги оятларга асосан:
إِنَّ الَّذِینَ آمَنُواْ وَهَاجَرُواْ وَجَاهَدُواْ بِأَمْوَالِهِمْ وَأَنفُسِهِمْ فِی سَبِیلِ اللّهِ (انفال/72)
Албатта, иймон келтирган, хижрат қилган ва молу жонлари билан аллох йўлида курашган зотлар,
الَّذِينَ آمَنُوا وَهَاجَرُوا وَجَاهَدُوا فِي سَبِيلِ اللَّهِ بِأَمْوَالِهِمْ وَأَنفُسِهِمْ أَعْظَمُ دَرَجَةً عِندَ اللَّهِ ۚ وَأُولَٰئِكَ هُمُ الْفَائِزُونَ (توبه/20)
Иймон келтирган,хижрат қилган ва аллох йўлида молу жонлари билан курашган зотларнинг аллох наздидаги даражалари жуда улуғдир ва ўшалар (бахт-саодатга) эришувчидирлар.
Мана бу заминадаги оятлар ва сахих суннатдаги хадисларда иймон асосидан “аллазина аману” ва хижратни асосидан “хажару” сўнг “дорул исломдаги фуқароликни учинчи асоси” жамиятдаги рахбариятга итоат қилишдир, жиход ва хукуматни бошқа ишлари вохид рахбариятни қўл остида бажарилади.
Мана бу мухим замина бўйича аллох таоло мусулмонларни орасидаги мўъминларга хитоб қилиб мархамат қиладики:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُواْ أَطِيعُواْ اللّهَ وَأَطِيعُواْ الرَّسُولَ وَأُوْلِي الأَمْرِ مِنكُمْ فَإِن تَنَازَعْتُمْ فِي شَيْءٍ فَرُدُّوهُ إِلَى اللّهِ وَالرَّسُولِ إِن كُنتُمْ تُؤْمِنُونَ بِاللّهِ وَالْيَوْمِ الآخِرِ. ذَلِكَ خَيْرٌ وَأَحْسَنُ تَأْوِيلًا (نساء/59)
Эй мўъминлар, аллохга итоат қилингиз ва пайғамбарга хамда ўзларингиздан бўлган (яъни мусулмон) хокимларга бўйинсунингиз! Бордию бирон нарса хақида талашиб қолсангиз, – агар хақиқатан аллохга ва охират кунига ишонсангиз – у нарсани аллохга ва пайғамбарига қайтарингиз! Мана шу яхшироқ ва чиройлироқ ечимдир.
Диққат қилинглар,нихоятда содда ва осон тушуниб олса бўлади, жамиятни рахбари мўъминлардан бири бўлиши ва қуръон ,суннат асосида хукм қилиши ва агар бирон ўринда ихтилофга дуч келишса, уни хал қилиш учун қуръон ва суннатга мурожаъат қилишлари керак бўлади.
Мана бу оятни очиқ-ойдин бизларга баён қилишича,дорул исломга рахбарлик қилишга лойиқ бўлган кишиларни учта белгиси бор:
1-Рахбар мусулмонларни орасидаги мўъминлардан бўлиши лозим.
2-Бу рахбар фақат қуръон ва суннатга асосан хукм қилиши керак.
3-Бу рахбар барча иқтисодий,ижтимоъий ва …..мушкилотларни хал қилиш бўйича хукм чиқаришни қуръон ва сахих суннатга топшириши керак, қуръон ва суннат мана бу мушкилотларни хал қилиш йўлларини унга кўрсатади.
Шундай экан ғайри мўъмин дорул исломни рахбариятини бажара олмайди; рахбар сифатида танланган мўъмин хам қуръон ва суннатдан бошқа нарса билан хукм қила олмайди
« إِنِ الْحُكْمُ إِلاَّ لِلّهِ » (یوسف/68)
ўртада вужудга келган ихтилофлар пайтида хам қуръон ва суннатдан бошқа нарсага мурожаъат қила олмайди,чунки
« وَمَا اخْتَلَفْتُمْ فِیهِ مِن شَیْءٍ فَحُکْمُهُ إِلَى اللَّهِ ذَلِکُمُ اللَّهُ رَبِّی عَلَیْهِ تَوَکَّلْتُ وَإِلَیْهِ أُنِیبُ» (شوری/10)
(Эй Мухаммад, мўъминларга айтинг): “сизлар (бу хаёти дунёда кофирлар билан) ихтилоф қилган хар бир нарсанинг хукми (қиёмат кунида) аллохга (қайтарилур ва у зот ким хақ, ким нохақ эканлигини ажратиб берур). Мана шу аллох парвардигоримдир. Ўзига суяндим ва ўзига илтижо қилурман.”
Демак уч шарт ( мўъмин бўлишлик + хукм қилиш ва аллохни шариатидаги қонунлар асосида хокимият юргизиш + фақат қуръон ва суннат асосида хукм чиқариш) бир-биридан жудо бўла олмайди, кимки мана бу шартлардан бирини жудо қилса, уни бу иши қабул қилинмайди, чунки бу аллох таоло рахбарият учун қўйган шартларни бузишга киради.
Салтанатнинг суъ уламоларини таблиғотлари ва секуляризм динининг мазхабларини бирига кўра мусулмонларни устида хокимият юргизаётган тоғутларнинг исломийга ўхшаган масхарабозликлари, қилиқлари,алдовлари таъсирида шахсни кўнглида мана бу тоғутларнинг кофир экани борасида шубха туғулиши мумкин, аммо иккинчи ва учинчи шартлар мана бу тоғутларда топилмаслигида хеч қайси мусулмон шубхаланмайди. Чунки улар қуръон ва суннат асосида хукм қилишмайди ва мушкилот пайтида исломий қазоватга яъни қуръон ва суннатга мурожаъат қилишмайди, балки очиқ –ойдин секуляризм ва демократияни иддао қилишади ва секуляристик қонунлар асосида хукм қилишади, хамда мушкилот туғилган пайтида хам секуляристик демократияга уни қонунларига ва арбоблари бўлмиш бутун жахон секуляр тоғутларга мурожаъат қилишади.
Хар қандай огох мусулмон ишни аввалидаёқ уларни қўл остидаги диёрларни “дорул ислом” эмаслигини тушуниб етади, чунки бир диёрни “дорул ислом” бўлишини меъёри,ўлчови “қонун ва хукм” хисобланади, бу ерда ошкора мана бу тоғутлар томонидан аллохни шариатидаги “қонун ва хукмлар” бир четга суриб қўйиб ўрнига секуляристик “қонун ва хукмлар” хоким қилинган.
Салтанат дажжолларини бир дастаси шундай кимсаларки, улар ўзларини назари бўйича суфийларни ақидасига эга бўлган ёки фалон жамоатга ё исломий харакатга боғланган масжидни бечора муллосини орқасида намоз ўқишмайди, аммо секуляр тоғутларни бири жамиятда рахбарлик қилишини эътироф қилишади ва мана бу секуляр тоғутларни ўзларига валийи амр ва имом деб билишади ва мана бу валийи амр ва имомга мухолиф бўлган хар қандай шариатгаро мусулмонга душманчилик изхор қилиб қаршилик қилишади.
Мана бу салтанат уламолари валийи амрни фақат луғат жихатидан “хукм сохиби” маъносида кўришади ва аллох таолони учта шартига ишора қилишмайди, бу намозга луғавий жихатдан “дуо” маъносида қарайдиган кишиларни ишига ўхшайди, улар намозга шаръий назар билан қарашмайди,натижада нихоятда осонлик билан мусулмонларни равиши бўйича намозни иқома қилишни тарк қилишган.
Мана бу салтанат муллолари одамларга “хукм сохиби” валийи амр бўлиб албатта унга итоат қилиниши керак,деб уқтирмоқчи бўлишади, энди мана бу хукм сохиби кофир бўладими ва куфр қонунлари асосида хукм қиладими мухим эмас; фақат уни “хукм сохиби” экани мухими холос. Бу аллохни шариатидаги асосларни тоғутларни нафига ўзгартириш ва аллохни оятларини,шартларини пинхон қилишдир.
- – -Мана бу фосид кўз-қараш бўйича, агар сехюнистлар режимига ўхшаган кофир келиб мусулмонларни диёрини ишғол қилиб олса ва ўзига хос ахкомларни мусулмонларга юкласа, у “хукм сохиби” хисобланиб мана бу сохиби амрга итоат қилиш лозим бўлади, бир гурух кишилар мана шу ишни қилишяпти хам, хатто фаластинни ишғол қилиб олган тузумни лашкарида қуролланган баталёнлар ташкил қилинган ва улар намоз хам ўқишади, судайсга ўхшаганлар қуддус сехюнистлар режимини ички масаласи эканини ва бошқаларга алоқаси йўқлигини бир неча марта таъкидлашган.
-Мана бу фосид кўз-қараш бўйича, шарқий туркистонда ва бошқа минтақалардаги хитойнинг коммунист босқинчилари агарчи куфр хукмлари билан хокимият юргизадиган кофир бўлишса хам, “хукм сохиби” ва валийи амр хисобланишади.
-Мана бу фосид кўз-қараш бўйича жахондаги барча тоғутлар валийи амрдир ва уларга итоат қилиниши керак, хатто агар аллохни шариатидаги қонунларни ижро қилишмаса хам,модомики намоз ўқишга,масжидга ва азонга рухсат беришар экан, мана шуни ўзи кифоя қилади!
Бу ердаги мана бу исломни зиддидаги қарашларни кўриб чиқилганда, улар оятда келган “улил амр” ни хисобга хам олишмайди, “улил амр” кўплик бўлади, ундан мақсад шўродир, валийи амр эмас, “улил амр” хақида олтинчи муқаддамот дарсларида батафсил изох берганмиз, яна такрорлаб ўтиришга хожат йўқ. [1]
Шу билан бирга дорул исломни рахбари хам улил амр шўросини ё ахли хал ва ақдни ва ахли фиқхни,ихтиходни олимлари томонидан сайланади, ахли суннат деб маъруф бўлган мазхабни назари бўйича рахбар ўзига хос шартларга эга бўлиши керак:
1-Мусулмон бўлиши лозим. Чунки:
وَلَن يَجْعَلَ اللّهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلاً ( نساء/ 141).
ва аллох харгиз кофирлар учун мўъминлар устига йўл бермагай.
Демак кофир инсонни мусулмонларни волийси,раиси бўлишга раво кўрилмайди, 2- эркак бўлиши,3- озод бўлиши,4- саломат бўлиши,5- қурайшдан бўлиши,6- саййид бўлиши эса ихтилофли масала,[2][3]
6- адолат ахли бўлиши,7- кифоят ва қобилиятга эга бўлиши: исломий жамиятнинг рахбари эга бўлиши керак бўлган энг мухим қобилият ва кифоят, аллохнинг шариатидаги қонунлар бўйича,”кундалик масалаларда” илмга ва “хукуматни бошқариш бўйича мутахассисликка” эга бўлиши лозим. [4][5][6][7]
Мана бу рахбар улил амр шўроси томонидан сайланади ва шўрони ўзи энг буюк фуқахолар,мутахассислардан ташкил топган, энди мана бу шўрони орасидаги энг олимроғи ва мутахассисроғини танланиши хам табиий,оддий бир холат хисобланади. Шу сабабли хам ахли суннат деб маъруф бўлган фирқаларни наздида шаръий ахкомлар бўйича илмда тақлид хаддига эга бўлишлик, жамиятни рахбарига кифоя қилмайди, чунки ибни Холдунни сўзига кўра тақлид хақиқатда бир нав нуқсон ва камчилик хисобланади, шунинг учун хам уларни эътиқоди бўйича, изтирор ва зарурат холатидагина хукуматдаги мусулмонларнинг рахбари,валийси мужтахид фақих бўлиши лозим, зарурат холатида эса қозини хаддидаги олим бўлиши ва ундан пастроқда эса хойрул қурунни олимларини ва аиммаларини наздида бошқа матлуб ўрин бўлмаган.
Албатта бизларни баъзи жохил дўстларимиз ва махсусан огох душманлар ва мунофиқлар тўдаси ўзларини рухий жангларида ёш болага ўхшаб ўйин кўрсатишади:
-Биринчиси: “дорул исломга”ни устидаги мана бу фақих ё вилоят рахбариятни оятуллох Хумайнийнинг 1348 йилда вужудга келтирган нарсаси,деб уқтиришга харакат қилашади, аммо бу умумий мусулмонларни фикрини чалғитиш,алдашни ўзидир.
-Иккинчидан: ахли суннатни орасидаги махаллий ва ички “жохил дўстларимиз мунофиқлар тўдаси билан бирга”, шиъаларни наздидаги истелох бўйича “вилояти фақих”га хужум қилиш орқали, аслида ахли суннатни орасидаги “вилоят мужтахиди” билан душманчилик қилишади, аммо буни ахли суннатни орасида баён қилишга журъат ва ғайрат қила олишмайди ва мана бу алдов билан ахли суннатни ўзлари билан бирга шиъаларга қарши хамрох қилишни хохлашади. Буни қаршисида: шиъаларни орасидаги ички “мунофиқлар тўдаси” хам ахли суннатни наздидаги истелох бўйича “вилоят мужтахидига” хужум қилиш билан аслида “вилояти фақихга” қарши душманчилик қилишади, аммо ичкарида уни баён қилишга журъат ва ғайрат топишмайди. Ёдимда 74 йилда Исфахонни олийгохида бўлган пайтимда, “ислох талаб” деб номланган шиъа мазхабидаги секулярзада ва либирал бузғунчилари афғонистон исломий иморатини рахбари учинчи Умар рохимахуллохга қарши шиор беришарди, аслида эса уларни манзури эрон исломий жумхурини рахбари бўлган.
Ахли суннатни ва ташайъюни орасидаги мавжуд мунофиқлар тўдаси худди “олтиталик ошкор кофирларга” ўхшаб “вилояти мужтахид”га хам ва “вилояти фақих” га хам эътиқод қилишмайди,аммо ахли суннатни панохида туриб олиб “вилояти фақих”га хужум қилишади ва ташайъюни панохида туриб “вилояти мужтахид”га хужум қилишади.
Биринчидан мана бу мафхумни шиъаларни орасидаги тарихий ўтмиши тарихдаги ўтган асрларга бориб тақалади, мана бу асрда вужудга келтирилган янги нарса эмас, иккинчидан “дорул ислом” даги мана бу мужтахид рахбариятни, мужтахид ва олим волийни илдизи исломни аввалги асрларидаги қуръон оятларида ва ахли суннат деб маъруф бўлган фуқахоларни асарларида мавжуд бўлган:
Аллох таоло толутни хокимияти ва рахбарият учун илмни жойгохи хақида мархамат қиладики:
وَقَالَ لَهُمْ نَبِيُّهُمْ إِنَّ اللَّهَ قَدْ بَعَثَ لَكُمْ طَالُوتَ مَلِكًا ۚ.قَالُوا أَنَّىٰ يَكُونُ لَهُ الْمُلْكُ عَلَيْنَا وَنَحْنُ أَحَقُّ بِالْمُلْكِ مِنْهُ وَلَمْ يُؤْتَ سَعَةً مِّنَ الْمَالِ ۚ قَالَ إِنَّ اللَّهَ اصْطَفَاهُ عَلَيْكُمْ وَزَادَهُ بَسْطَةً فِي الْعِلْمِ وَالْجِسْمِ ۖ وَاللَّهُ يُؤْتِي مُلْكَهُ مَن يَشَاءُ ۚ وَاللَّهُ وَاسِعٌ عَلِيمٌ (بقره/247)
Пайғамбарлари уларга айтди: “албатта аллох сизларга толутни подшох қилиб таъйинлади”. “У қаёқдан бизга подшохлик қилсин, ахир биз подшохликка ундан хақлироқмиз-ку,қолаверса, унга кенг-катта мол-давлат ато қилинмаган бўлса,” дейишди. Пайғамбар айтди: “албатта аллох уни сизларнинг устингизга сайлади ва унга илмда ва жисмда қувватни зиёда қилди. Аллох мулкини ўзи истаган кишига беради”. Аллох (фазлу карами) кенг,билгувчидир.
Аллох таоло яна Сулаймон хақида мархамат қиладики:
وَشَدَدْنَا مُلْكَهُ وَآتَيْنَاهُ الْحِكْمَةَ وَفَصْلَ الْخِطَابِ (ص/20)
Яна биз унинг мулку давлатини кучли-қувватли қилдик ва унга хикмат хамда аниқ-равшан хитоб (забони гўё) ато этдик.
Росулуллох саллаллоху алайхи васаллам хам мархамат қиладиларки:
يَؤُمُّ الْقَوْمَ أَقْرَؤهُمْ لِكتَابِ اللَّهِ،
Сизлардан энг яхши қуръонни билганингиз жамоатга имом бўлсин,
فَإِنْ كَانُوا في الْقِراءَةِ سَواءً، فَأَعْلَمُهُمْ بِالسُّنَّةِ،
агар уларни хаммаси қуръонни қироатида баробар бўлишса, росулуллох саллаллоху алайхи васалламни суннатларига олимроқ бўлгани имом бўлсин,
فَإِنْ كَانُوا في السُّنَّةِ سَوَاءً، فَأَقْدمُهُمْ هِجْرَةً،
ва агар суннатда хам баробар бўлишса, уларнинг хижратда муқаддамроғи имом бўлсин,
فَإِنْ كانُوا في الهِجْرَةِ سَوَاءً، فَأَقْدَمُهُمْ سِنّاً
агар суннатда хам баробар бўлишса уларни ёши каттароғи имом бўлсин,
وَلا يُؤمَّنَّ الرَّجُلُ الرَّجُلَ في سُلْطَانِهِ، وَلا يَقْعُدُ في بيْتِهِ على تَكْرِمَتِهِ إِلاَّ بِإِذْنِهِ[8]
киши бошқа шахсни ихтиёридаги маконда имомлик қилмасин ва уни уйида хам унга хурмат сабабли,рухсатисиз ўтирмасин.
Сахобаларни даврида “ақроъу”, қуръонни энг яхши қироат қилувчиси дегани, қуръон бўйича энг олими, энг фақихи бўлишдан иборат эди. Шунингдек Абу Абдуррохман Суламий ва бошқалардан ривоят қилинишича, сахобалар ўн оятни ўқиб ўрганиб унга тўлиқ амал қилмагунларича кейинги ўн оятни кетидан боришмасди,ибни Умар розиаллоху анхудек киши бақара сурасини 8 йил ўқиб ўрганган, Умар ибни Хаттоб розиаллоху анху бақара сурасида 10 йил қолган. Сахобалар оятларни маъносини ўрганишарди ва уни фикрлаш ва фахмлаш билан таълим олишарди, шу сабабли хам уларни айтишича, бизларни орамиздаги бақара ва оли имрон сурасини ўқиб ўрганиб тугатган киши энг юқори жойгохни эгалларди.
-Аббосийларнинг исломий изтирорий бадал хукуматини зиндонида 150 қамарий йилда шахид бўлган имоми Абу Ханифа рохимахуллох – нахсабуху казалика валлоху хасбиях – қуйидаги жумла хақида айтадики:
« فَإِنْ كَانُوا في الْقِراءَةِ سَواءً، فَأَعْلَمُهُمْ بِالسُّنَّةِ، »
бу ердаги манзур шуки, имомликка энг фақих ва энг олим киши бўлиши лозим.
-Даъват йўлида моликий мазхабидагилар томонидан 204 қамарий йилда мажрух қилинган ва мана шу жарохатларни асарида шахид бўлган имоми Шофеъий рохимахуллох – нахсабуху казалика валлоху хасбиях – фиқхи акбарда “дорул ислом”ни рахбари ва имомини шартлари бахсида айтадики: рахбар илм бўйича фатво бериш салохиятига эга бўлиши ва ахли ижтиход бўлиши лозим.[9]
-(403 хижрий қамарий йилда вафот топган) Қози Боқилоний ва (458 қамарий йилда вафот топган) Қози Абу Яълий Фароъ ханбалий хам ижтиход ва илмни дорул исломни рахбарини сайлашдаги шартлардан деб билишади. [10]
-478 қамарий йилда вафот топган имоми харамайн Жавиний “дорул ислом”ни рахбарини ижтиход шарти хақида айтадики: рахбар комил мужтахид бўлиши шарт ва мужтахидларни барча сифатларини ўзида жамлаган бўлиши лозим. Бошқа бир жойда айтадики: имом ва рахбарни шароитларидан бири шуки, у ахли ижтиход бўлиши керак, яъни ходисалар пайтида фатво бериш бўйича бошқаларга эхтиёжи бўлмаслиги лозим ва мана бу ўрин (яъни рахбар учун ижтиходни шарт қилиниши) борасида хамма иттифоқ қилган, [11]
وهذا متّفق علیه».[12]
-492 қамарий йилда босқинчи насронийлар томонидан шаходатга етган – нахсабуху казалика валллоху хасбиях- Абул Қосим маккий Ромилий Мақдисий “дорул ислом” рахбари учун шартларни санаб айтадики:” ……мужтихид бўлиши керак, шунингдек қози, балки ундан хам мухимроқ ва вожиброқ суратда мужтахид бўлиши лозим, рахбарни мужтахид бўлиши борасида исломий мазхаблар ва ахли илмни ижмоъсида ривоят қилинган, рахбар борасидаги ижтиход шарти бўйича фуқахоларни ижмоъси мавжуд. Энди хулафойи рошидиндан кейинги келган мусулмонларни рахбарларининг мужтахид бўлмаганлиги масаласига келсак, уни далили шуки, улар хокимиятга харбий қудратни воситасида келишган эди.” [13]
-676 қамарий йилда вафот топган имоми Нававий ровзатут толибин китобида “дорул ислом” ни рахбарини шартлари хақида айтадики: мукаллаф мусулмон,одил,озод, ақлли, донишманд, мужтахид бўлиш рахбарни шартларидан хисобланади. [14]
-769 қамарий йилда вафот топган Саъдиддин Тафтазоний “дорул ислом” ни рахбарини шартларини санаб ўтиб айтадики: шижоатли мужтахид бўлиши……..шартдир.
ویشترط أنْ یکون …. مجتهداً شجاعاً، [15]
-790 қамарий йилда вафот топган имоми Шотибий хам айтадики: уламоларни иттифоқи бўйича шуни нақл қилинганки, шаръий илмларда фатво ва ижтиход даражасига етган кишига рахбарлик мунъақид қилинади. [16]
-816 қамарий йилда вафот топган Саййид Шариф Журжоний туркистоний Қози Азудиддин Ийжийни мавақиф китобига ёзган ўзини шархида айтадики: фуқахо ва ахли илм жумхури шунга иттифоқ қилишганки, дорул исломни рахбариятига усул ва фуруъда мужтахид бўлган киши мустахақ ва шойиста бўлади…..буни воситасида у илохий хужжатлар ва далилларни иқома қилишга ва диний ақидалардаги шубхаларни хал қилишга қодир бўлади, хамда кундалик эхтиёжлар масаласида хам бошқаларга эхтиёжи бўлмайди ва кундалик масалалар,янги юзага келадиган ишлар борасида мустақил бўлади. [17]
-821қамарий йилда вафот топган Қалқашандий “маъасирул инафати фил маъалимул хилафах” китобидаги дорул исломни имоми ва рахбарини шартлари бахсида айтадики: ўнинчи ўрин: кундалик янги масалалар ёки янги вужудга келган нарсалар ва аллохни шариатидаги ахкомлар бўйича ижтиход қилиш даражасидаги илмга эга бўлиши керак,ижтиход даражасидаги илмга эга бўлмаган рахбарга мунъақид қилинмайди,сахих бўлмайди; чунки рахбарни мана бундай ижтиходга эхтиёжи бор ва ишларни исломий сахих равиш билан “сиротол мустақим” ни рост йўлида олдинга суришда мухтож бўлади, мана бу шаръий ижтиходларни панохида шаръий худудлардан хам огох бўлади ва дорул исломда мавжуд инсонларни шаръий хуқуқларини хам беради ва одамларни ўртасида вужудга келган ихтилофларни,жанжалларни,келишмовчиликларни хал қилади, агар мужтахид олим бўлмайдиган бўлса мана бу ишларни хаммасини қилишга қодир бўлмайди. [18]
-1360 қамарий йилда вафот топган Абдуррохман Жазирий қуйидагича ёзади: ахли суннатни барча фуқахолари шунга иттифоқ қилишганки, исломий хоким қуйидаги белгиларга эга бўлиши лозим: 1- мусулмон бўлади, 2- мукаллаф бўлади,3- озод бўлади, 4- эркак киши бўлади,5- қурайшдан бўлиши, 6- одамларни дин ахкомларидан огох қила оладиган ва бошқаларни фатвосига эхтиёжи бўлмайдиган олим ва мужтахид бўлиши керак.[19]
Мана бу барча исломий мазхабларни раъйи бўлиб, имоми Ромилий Мақдисий тўртинчи асрда ахли суннатни ижмоъсидан ва имоми Харамайн Жавиний барча мусулмонларни ўртасида муттафиқун алайх амр сифатида ва имоми Шотибий рохимахуллох ва бошқалар хам мана бу заминадаги барча ахли илмни иттифоқи сифатида гапиришади, демак ижтиход хаддидаги фақих рахбар барча ахли суннат мазхаблари талаб қилган нарсадир.
Аммо шунга қарамасдан, “дорул исломни” рахбарияти учун хам бошқа ишларга ўхшаш кутилмаган,изтирорий,зарурат холати вужудга келиши мумкин, бўлиб хам хукумат бошқаруви бўйича мужтахид ва мутахассис рахбар мавжуд бўлмаганлиги сабабли, мусулмонлар пастроқдаги даражага яъни қозини даражасидаги кишига тан беришади ва энг баттар холатда хам мусулмонлар тартибсизликларни олдини олиш учун,уларни назарларидан фойдаланиш учун ўзини атрофига уламоларни жамлаган етарли илмга эга бўлган мусулмон рахбарга юзланишади.
Соғлом ва халол таом ( яъни мужтахид ва фақих рахбар) мавжуд бўлмагач изтирорий ва зарурат холатида, ундан пастроқдаги соғлом бўлмаган,ўлаксалардан иборат таомга ( олим аммо муқаллид рахбар) дорул исломни “динини” ва бошқа заруратларни,мусулмонларни манфаъатларини сақлаб қолиш учун мурожаъат қиламиз, аммо мана бу холат мужтахид ва фақих рахбарни бўлмаганлиги боис вужудга келган изтирорий,зарурат сабаблидир. Агар мужтахид ва фақих рахбар мавжуд бўладиган бўлса,зарурат ўртадан кўтарилгани учун ва изтирорий холат йўқолганлиги сабабли ва………фақат аслахани кучи ва харбий қудрат билан ўзларини дорул исломга кириб олишган мусулмон харбий безорилардан ташқари, оддий холатда бўладими ё изтирорий, зарурат холатидами, барча ахли суннат уламолари жамиятни идора қилиш учун аллохни шариати бўйича олим ва фақих рахбар лозимлигига эътиқод қилишади:
-Чунки қиёмат кунигача мусулмонларни ва дорул исломни асосий қонунлари фақат ягона бўлиб, у хам бўлса аллохни шариатидаги қонунлардир ва мана бу қонунда аниқ огохликка,фиқхга эга бўлмаган киши жамиятда аллохни шариатидаги қонунларни тўғри татбиқ қилиш бўйича мўъминларни вакили бўла олмайди.
-Жамиятни рахбари хам улил амр шўроси ва ахли хал,ақдни назорати остида бўлишига қарамасдан, у дорул исломни ижроъий ишлари бўйича энг юқори мақомдаги қарор қабул қилувчи шахс хисобланади, аммо агар аллохни шариатидаги қонунларга ва шаръий манбаъларга нисбатан комил фиқхга,билимга,илмга эга бўлмайдиган бўлса, дорул исломни “кундалик эхтиёжлари, ички ва ташқи сиёсатлари бўйича “мавжуд вазиятга” муносиб, шаръий манбаълардан шаръий қарорларни чиқаришга қодир бўлмайди.
Шариатга жохил аммо хукумат қудратига эга бўлган мусулмон хоким, агар имоми Абу Ханифага ё имоми Жаъфар Содиқга ё имоми Шофеъийга ё имоми Ахмад ибни Ханбалга ё имоми ибни Хазм андалусийга ўхшаш минглаб мужтахид олимлар уни ихтиёрида бўлса, ўзини жохилона раъйини мана бу дастадаги мужтахидларни илмидан афзал қўйиши ва мана бу мужтахидларни раъйини инобатга олмаслиги мумкин. Шу билан бирга мана бу мужтахидларни, олимларни баробарида ўзини атрофига ахли бидъатни жамлаши мумкин, бу ерда мунофиқларни тўдаси хам афзал қудратга айланишади, мана бу хоким ахли бидъатни химояси остида мана бу буюк олимлар,мужтахидларга нисбатан кўп фожеъаларни келтира олади, агар сизлар хойрул қурундаги исломий мужтахидларни,аиммаларни ёки бошқа асрлардаги уламоларни хаётларини кўриб чиқсангиз, хаммасидан хабардор бўласизлар.
Исломий хукумат ўзини ихтиёридаги хилма-хил ташкилотлари билан бирга, олим ва фақих рахбарга эга бўлмайдиган бўлса бу хукуматни аллохни шариатидаги қонунлар асосида идора қилишини имкони йўқ. Ахли суннат “дорул исломни” мана бу рахбарига мужтахид деса, шиъалар фақих дейишади. Яъни мохияти бир хил бўлиб, улардаги фарқ фақат уларни исмларида холос. Уларни бири мужтахидни вилояти деса, бошқаси фақихни вилояти дейди. Албатта шиъалар ижтиход ва салохият асосидаги қонунда турли-хил фиқхий боблар бўйича фатво бериш учун лозим бўлган илм бўлиши кераклигини зикр қилишган. Бу худди узум, ангур,инаб, истофил борасидаги турк,форс ва араб,румликни достонига ўхшайди. [20]
Мўъминлар (яъни 1- анъамта алайхим,2- мағзубин алайхим ва кофирлар,3- золлин ва мунофиқлар) хеч вақт бутун тарих давомида, агарчи мана бу мужтахидлар хилма-хил назарларга эга бўлишган бўлса хам, ёки улил амр шўросини канали орқали хукумат қудратини қўлга киритишган бўлса хам , мужтахидларнинг қудратга келишларидан зарар кўришмаган,балки улар мўъминлар ва дунё учун баракот бўлишган. Аллохни изни билан. Шунингдек агар мўъминлар рахбарият иши бўйича улардан пастроқдаги кишиларни, мужтахид ва фақих рахбарлардан афзал кўришса ва улардан пастроқдаги кишиларни рахбар бўлишларига харакат қилишса, шубхасиз аллохга ва росулига,мўъминларга хиёнат қилишибди.
Имоми Байхақий рохимахуллох ва бошқалар ибни Аббос розиаллоху анхудан нақл қилишадики, росулуллох салллаллоху алайхи васаллам мархамат қиладилар:
مَنْ تَوَلَّى مِنْ أُمَرَاءِ الْمُسْلِمِينَ شَيْئًا فَاسْتَعْمَلَ عَلَيْهِمْ رَجُلًا وَهُوَ يَعْلَمُ أَنَّ فِيهِمْ مَنْ هُوَ أَوْلَى بِذَلِكَ وَأَعْلَمُ مِنْهُ بِكِتَابِ اللهِ وَسُنَّةِ رَسُولِهِ ، فَقَدْ خَانَ اللهَ وَرَسُولَهُ وَجَمِيعَ الْمُؤْمِنِينَ . [21]
Кимки мусулмонларни хукмдорлигига эга бўлса ва мусулмонларни орасида ундан хам муносиброқ, аллохни китоби ва росулни суннатидан огохроқ киши борлигини билиб туриб бошқа бир кишини бу ишга таъйинласа,аллохга ва росулига хамда барча мусулмонларга хиёнат қилибди. Мана шу мафхумда Умар ибни Хаттоб розиаллоху анхудан нақл қилинадики:
” مَن اسْتعملَ رجلاً لِمَوَدَّةٍ أو لِقَرابَةٍ ، لا يستعمِلُه إلاَّ لذلك؛ فقد خانَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ والمؤمِنينَ”[22]
Киши бир шахсни яхши кўрганлиги ё яқинларидан бўлгани учун бошқарув ва рахбарлик ишига қўядиган бўлса, мана бу холатда аллохга ва росулига ва мўъминларга хиёнат қилибди.
Мана бу холатда, бизлар нубувват манхажига асосланган исломий хилофатни қўлдан бой берганимиздан ва подшохликлар номли буюк бидъатларга ва исломий изтирорий бадал хокимиятларга дучор бўлганимиздан сўнг, яна қайтадан нубувват манхажи асосидаги исломий хукуматни қўлга киритмагунимизча, рахбарият амрида хос бир мазхабни ёки хос шахсни химоя қилмаймиз, балки фақат меъёрларни химоя қиламиз. Барча исломий мазхаблар қабул қиладиган меъёрлар рўёбга чиқиши учун харакат қиламиз, чунки булар бизларни мусулмонларнинг вохид ижмоъсига ва вохид жамоатига етказиб олиб борадиган сабаблардир. Аллохни изни билан.
Энди шу ерда бир савол туғилади: бир хукуматга ва бир рахбариятга эга бўлган ягона дорул ислом бўладими, ёки бир неча рахбарларга ва бир неча хукуматларга эга бўлган бир қанча дорул исломлар хам бўлиши мумкинми? ( 7- бўлим)
Бир қанча рахбариятга қаршилик қилишни ахамияти, исломий вахдатни ахамиятига ва дорул исломни вахдатига ва аллохни шариатининг вохид татбиқига боғлиқ нарса, бир неча рахбариятга эга бўлишлик вахдатни парчаланишига ва тафарруқни ижод бўлишига ва дорул исломни тақсимланишига ва аллохни шариати одамларни устида турли-хил шевалар билан тахким қилинишига боис бўлади.
Вохид рахбарият мана бу уч мақсадни химоя қилиб туради. Шу сабабли хам жуда кўп уламолар ижмоъга ўхшаган иттифоқни баён қилишганки, унда дорул исломда бир замонни ўзида бир неча рахбарни бўлишини ғайри шаръий ва мумкин эмас,дейилади.
Исломий хукумат уни илдизларини мўъминларни ва “дорул ислом”ни ўртасида мустахкам қилган улил амр шўроси билан бирга, худди шу шўрони мутахассислари вохид рахбарни ўзини ижроъий ишлари бўйича намояндаси деб таништиради, зохирдаги кўриниш,белги тавхиддир. Жамиятни хукуматий, ижроий, дунёвий масалаларидаги тавхид, ва аллохни шариатидаги вохид қонунни ижро қилиш ва тафарруқ ширкига монеълик қилиш ва барча мусулмонлар учун вохид раъй сифатида вохид ижмоъни ироя беришдир. Шубхасиз тавхид кўп сонли бўлиш ва тафарруқ билан келиша олмайди.
Ахли суннат ва жамоат жумхурини назари шуки, бир замонни ва бир маконни ўзида бир неча аимма,рахбарни бўлиши жоиз эмас ва имоми Нававий айтадики: уламолар шунга иттифоқ қилишганки, вохид асрда ва замонда икки рахбарга байъат қилинмайди. Мовардий хам айтадики, агар икки диёрда икки рахбар ва имомга паймон боғланадиган бўлса , уларни хеч қайси бирини байъати тўғри бўлмайди, чунки бир замонда умматга эга бўлиш учун икки рахбар ва имомни бўлиши тўғри эмас. [23][24]
Дорул исломдан чиқиб кетиб ўзлари учун ислом номи билан гурух ва даста ташкил қилаётган мунофиқлар тўдасини ўлдирилишини далилларидан бири хам, кўп ададдаги рахбарият ва тафарруқ ширкини ва исломга паралел харакатларни вужудга келишини олдини олишдир, агар дорул исломни хукумат қудрати бўлмайдиган бўлса мунофиқларни тўдаси албатта мана бундай захарли махсулотларни дунёга келтиришади.
Бир замонни ўзида икки рахбарни бўлишини маън қилиш борасида ахли суннат ва жамоат икки дастага бўлинишган:
1-Ахли суннат ва жамоатни мутлақо аксарияти ва баъзи мўътазилалар айтишадики,икки рахбарни бўлиши мутлоқо мумкин эмас, бу ерда исломий диёрларни ва дорул исломни қанчалик кенг бўлишини фарқи йўқ. Мана бу кўз-қарашни тарафдорлари шунчалик кўп ва унга мухолиф бўлганларни йўқлиги сабабли, имоми Нававий барча уламолар мана бу назарни тарафдорлари экан ва мана бу назарга иттифоқ қилишган, деб ўйлаган эди. Мана бу буюк имомни сўзларига хужжат келтириш учун исломий турли-хил мазхабларнинг бир неча назарига ишора қилмоқчиман: [25]
Ханафия:
-Абул Юсри Баздавий рохимахуллох ( 493 хижрий) айтадики: барча ахли қибла айтадики: икки кишига имомат ва рахбариятни боғлашлик жоиз эмас,( ёки имомат икки нафарга ақд қилиниши мумкин эмас) , агар мана бу имомат ва рахбарлик бир кишига боғланган бўлса, бошқа бир кишига хам боғланиши мумкин эмас, агар иккинчи кишига ақд боғланган тақдирда хам, аввалгиси имом ва рахбар хисобланади…… аммо каромияларни айтишича, имомат ва рахбарият икки ё ундан кўпроқ нафарга боғланса бўлади, аммо ахли суннат ва жамоат айтадики: мана бу сахобаларни ижмоъсига ва умматни ижмоъсига хилофдир, ахли суннат ягона рахбарни танлашга ижмоъ қилишган, чунки бир нафарга имоматни ва рахбариятни боғлашлик жангларни йўқотиш ва қўзғалон,инқилобларни бостириш учун вожибдир, икки нафарга имоматни боғлашлик жангларни ижод бўлишига ва инқилоб,қўзғалонларни вужудга келишига боис бўлади,демак мумкин эмас. [26]
-Ибни Нажим рохимахуллох (980хижрий) айтадики: вохид аср ва замонда бир неча имомни бўлиши жоиз эмас. [27]
Моликийлар:
-Ибни Қаттон рохимахуллох (628 хижрий) исломий ғарбдаги моликийларни энг катта шайхи айтадики: мусулмонларни уламолари шунга иттифоқ қилишганки, бир замонни ўзида бутун ер юзида икки имом ва рахбар бирга ёки бир-биридан жудо холатда бир маконда ё турли-хил маконларда мусулмонларни устида хокимият қилмасликлари лозим, ва айтадики: мусулмонлар битта имом, битта халифа, битта амир, битта қози бўлишига ижмоъ қилишган.[28]
Шофеъийлар:
-Имоми Шофеъий рохимахуллох (204 хижрий) айтадики:
” وما أجمع المسلمون عليه: من أن يكونَ الخليفةً واحداً والقاضي ٌ واحد، والأمير ٌ واحد، والإمامُ”[29]
Мусулмонлар ижмоъ қилишган нарса шуки: халифа битта, қози битта, амир битта, рахбар битта бўлиши керак. Сизлар бир тасаввур қилиб кўринглар, бир шахарда бир неча қози ўзининг бир неча хил хукмлари билан мавжуд бўлса! Бири яхудий қози, яна бир эса секуляр либирал демократ ва яна бири коммунист секуляр ва …….ёки хатто бир динни ва мазхабни ўртасида хам бир неча назар ва бир неча қози мавжуд бўлса ва сиз бир қозини олдига борасиз ва сизга қарши томон эса бошқа бир қозини хузурига боради ва уларни хар бири бир-биридан фарқли хукм чиқаради ва ……хеч бир жанжалда хеч ким шаръий натижага ета олмайди, шу сабабли хам хатто унда яхудийлар, мушриклар хам хозир бўлган мадина паймонида , росулуллох саллаллоху алайхи васаллам ихтилофларни хал қилувчи қози,маржаъ бўладилар.
-Имоми Мовридий рохимахуллох (450 хижрий) айтадики:
” وَإِذَا عُقِدَتِ الْإِمَامَةُ لِإِمَامَيْنِ فِي بَلَدَيْنِ لَمْ تَنْعَقِدْ إمَامَتُهُمَا؛ لِأَنَّهُ لَا يَجُوزُ أَنْ يَكُونَ لِلْأُمَّةِ إمَامَانِ فِي وَقْتٍ وَاحِدٍ “[30]
икки диёрда иккита рахбариятга боғланса, мана бу иккисини имомати мунъақид бўлмайди ва боғланмайди; чунки бир замонда “уммат” учун икки рахбарни бўлиши мумкин эмас.
У киши изох берадиларки, фуқахо ва мухаққиқлар иттифоқ қилган нарса шуки, рахбарият
«بَيْعَةً وَعَقْدًا»
бўлади,аёлни никохлашдаги валий амрни ишига ўхшайди, агар мана бу аёлни икки нафарга никохланса,олдинроқ никохланган киши билан никохи боғланади, агар бир замонни ўзида аёл киши икки нафарга никохланса, хар иккисини никохи фосид бўлади ва мана бундай никох тўғри бўлмайди. Рахбариятни масаласи хам мана шу шаклда бўлади, дорул исломни рахбариятини хам бир замонни ўзида икки кишига бериб бўлмайди.
-Имоми Мовардий рохимахуллох (450 қамарий) айтадики: бир замонни ва бир диёрни ўзида икки ё уч имомни хокимияти жоиз эмас. Абул Маъолий Жавиний рохимахуллох (478 қамарий) хам айтадики,уни асрида хам имом ва рахбарни бир неча бўлишини тақиқлангани борасида уламоларни ижмоъси мавжуд бўлган. [31][32]
-Имоми Нававий рохимахуллох ( 676 қамарий) хам айтади: уламолар бир замонни ўзида икки рахбарга рахбарлик хукми берилмайди,деб иттифоқ қилишган, мана бунда дорул исломни миқёси кенг бўладими ё йўқми фарқи йўқ.
Ханбалия:
-Имоми Рахибоний рохимахуллох ( 1243 қамарий) дамашқдаги ханбаийларни муфтиси айтадики: [33]
” لَا يَجُوزُ تَعَدُّدُ الإمامِ”[34]
бир неча рахбар жоиз эмас.
Зохирийлар:
-Ибни Хазм Андалусий рохимахуллох ( 456 қамарий) айтадики: аллох таоло ички тафарруқ, курашлар, жангларни харом қилган, агар икки имом мавжуд бўладиган бўлса, харом бўлган тафарруқ вужудга келади, курашлар ва жанглар хам вужудга келади , аллох таоло томондан оғиб гунох ва бўйин товлашга дучор бўлинади. [35]
Ибни Хазм рохимахуллох айтадики: мусулмонларни уламолари иттифоқ қилишганки,бир замонни ўзида бутун дунё бўйича икки рахбар ва имом мусулмонларни устида хокимият қилиши мумкин эмас, бирга хам ва алохида хам ёки икки маконда ё бир маконда хам жоиз эмас. [36]
الشيعة الإثني عشرية یا الإمامية یا الجعفرية
12 имомлик ёки жаъфарий шиъалари:
Шиъалар “тадбирий вилоят”, “танзимий вилоят”, “фақих вилояти” ва “итоат қилиниши вожиб бўлган имом” ибораларини дорул исломни хокими,рахбари учун фойдаланишади ва мана бу маънолардаги вилоят жаъфарий шиъаларини назари бўйича яъни: хукумат ва давлатни идора қилиш ва муқаддас шариат қонунларини ижроси ва амирал мўъминин Али ибни Аби Толиб розиаллоху анхуни ва бошқа ахли байтни аиммаларини сийратини истинод қилиш билан шунга эътиқод қилишадики, “итоат қилиниши вожиб бўлган имом” хамиша битта бўлган ва битта бўлиши керак. [37]
2-Яна бошқа бир даста хам борки, улар хам бир замонни ўзида икки рахбарни бўлишини маън қилишади, магар изтирорий ва зарурат холатида хамда бир имомга,рахбарга бирлашишдан маън қилувчи иллат бўладиган бўлса.
Моликийлар:
Имоми Абу Абдуллох Мухаммад ибни Али ибни Умар Мозарий рохимахуллох (536 қамарий) ўзини замонидаги мужтахид айтадики: бир асрни ўзида икки имомга ақд қилиш мумкин эмас. Аммо ахли усулдан бўлган баъзи энг охирги кишилар шунга ишора қилишганки, агар мусулмонларни минтақаси жуда кенг бўлса ва ўртадаги масофа жуда узоқ бўлса,имомни буйруқлари,тадбирлари баъзи минтақаларга етиб бормаса, мана бу изтирорий холатда уларни ишларини юргизадиган имомни таъйинлашса бўлади, мана бундай изтирорий ва зарурат холатида имомни таъйин қилишни мушкили йўқ. [38]
Қуртубий рохимахуллох ( 671 қамарий) хам, росулуллох саллаллоху алайхи васаллам мархамат қилган Арафжа ва Абдуллох хадиси хақида айтадики:
مَنْ أَتَاكُمْ وَأَمْرُكُمْ جَمِيعٌ عَلَى رَجُلٍ وَاحِدٍ، يُرِيدُ أَنْ يَشُقَّ عَصَاكُمْ، أَوْ يُفَرِّقَ جَمَاعَتَكُمْ، فَاقْتُلُوهُ»[39]
“Сизлар бир шахсни атрофида муттахид бўлиб бирлашган пайтингизда, бир киши келиб сизлар ўртангизда тафрақа ижод қилишни қасд қилса уни ўлдиринглар” айтадики: мана бу икки имомни бўлмаслигига энг яхши далилдир, чунки бир неча имомни бўлиши ёриқлар,мухолифат, бўлиниш, фитналарни вужудга келиши ва неъматларни йўқолишига сабаб бўлади, аммо агар исломий диёрлар бир-бирларидан узоқда бўлишса ва уларни бирга идора қилишни иложи бўлмаса, масалан андалус ва хуросонда бир неча имом бўлиши жоиздир. [40]
Шофеъийлар:
Имомул Харамайн Жавиний бир замонни ўзида бир неча рахбарни бўлиши учун далиллар,сабаблар хақида айтадики: исломий диёрларни кенгайиб кетганлиги ва исломий минтақаларни дорул исломни ва хукуматни идорий марказларидан узоқлиги, аслий рахбар мавжуд бўлган диёрлардан исломни орқага чекиниши, инсонларнинг рахбар билан алоқаларини бутунлай узилиши содир бўлган бўлса ва имом,рахбар уларни бошқаришга имкон топа олмаса ва …….агар мана бу ишлар содир бўлса ва рахбар уларни назорат қилиб бошқара олмаса,мана бундай шахслар ўзларига имом,рахбар танлашлари мумкин. [41]
Агар диққат қилсак, бир замонни ўзида бир неча рахбарни бўлишига эътиқод қилган кишиларни далили,сабаби “зарурат”дир, агар бундай бўлмайдиган бўлса мусулмонларни вахдати асл даражада туради ва бир неча рахбарни бўлишлиги хам зарурат ва мустасно суратда бўлади ва шунингдек биламизки
«الضَّرُورَةُ تُقَدَّرُ بِقَدَرِهَا»
зарурат фақат шу андозада ишлатиладики, заруратни йўқотишга қодир бўладиган миқдорда бўлса бўлди, ва зарурат йўқолгач хукм ўзини аслий холатига қайтади ва асл ўз холича қолади. Хозирги пайтда мана бу зарурат хам турли-хил алоқа системалари борлиги сабабли ўртадан кўтарилган ва дорул исломни рахбари “дорул ислом” нинг барча минтақалари хар қанча кенг бўлган тақдирда хам, уларни назорат қилиб бошқара олади.
Шунга қарамасдан исломий мазхабларни орасида мана бундай шахслар жуда андак бўлишган ва айтиб ўтилган мазхаблар хам изтирорий ва зарурат холатида хам имомат,рахбарликни бир кишидан кўпроққа боғлашни жоиз деб билишмайди.
Қози Симноний ханафий рохимахуллох (499 хижрий) айтадики: имом ва рахбар борасида диёрлар жуда кенгайиб бир-биридан узоқлашиб кетган бўлса, ва рахбарни дастурлари уларга етиб бормаса ёки мана бу минтақалардаги вазият рахбарга етиб келмаса,мана бу макондагилар ўзларини учун имом,рахбар танлашга рухсатлари борми ё йўқми? Бизларни жумхуримизни наздида улар учун янги имом ва рахбарни танлаш жоиз эмас. [42]
Қалқашандий шофеъий рохимахуллох (821 хижрий) хам айтадики: агар икки имомга байъат берилган бўлса уларни бирини ақди тўғри бўлмайди, агар иккита бир –биридан бутунлай узоқда бўлган диёр хақида бизларнинг шофеъий асхоблар наздида икки хил назар мавжуд, жумхур ва барча уламолар иттифоқ қилган энг сахих назар шуки, унга байъат қилиш жоиз бўлмайди. [43]
Мана бу исломий мазхабларни ёнида шундай кишилар хам борки, бир неча рахбарни бўлишини мутлақо тўғри деб билишади:
1-Каромия:
Ибни Хазм Андалусий рохимахуллох ислом дунёсида икки рахбарни мавжуд бўлиши тўғрилигини Мухаммад ибни Каром Сажистоний ва Абил Сабох Самарқандий ва уларни тарафдорларига нисбатлайди ва Шахристоний хам айтадики, мана бу назар каромиялар ( Мухаммад ибни Каром Сажистонийни тарафдорлари)га тегишлидир, айтадики: улар икки диёрда икки имомга байъат қилинишини жоиз деб билишарди, уларни манзури Муовияни бир қисм сахобалар билан бирга шомдаги имомати, хамда амирал мўъминин Алини мадинадаги имомати сахобаларни бир жамоатини иттифоқига кўра бўлган эди. [44]
Мана бу кўз-қараш борасида шуни мухтасар суратда айтмоқчиманки, росулуллох саллаллоху алайхи васаллам мархамат қиладиларки:
تَمْرُقُ مَارِقَةٌ عِنْدَ فُرْقَةٍ مِنَ الْمُسْلِمِينَ ، يَقْتُلُهَا أَوْلَى الطَّائِفَتَيْنِ بِالْحَقِّ[45]
Мусулмонлар тафрақага дучор бўлишган пайтида мориқинлар, хаворижлар хукумат қудратидан чиқиб кетишади, мана бу вақтда хақга шойиста бўлган тоифа улар билан жанг қилади, яъни хақга шойистароқ бўлганлар улар билан жанг қилишади.
Аммо росулуллох саллаллоху алайхи васаллам огохлантирадиларки, бир гурух бошқа бир гурухга қарши қўзғалон қилади ва қўзғалончи гурух билан Али розиаллоху анху хақда бўлиб туриб жанг қилади, шуни хам эслатиб ўтадиларки, Аммор розиаллоху анху исломий хукуматда бўлиб туриб бағий,бош тортган гурух томонидан ўлдирилади, мутавотир хадисда бу хабар бизларга етиб келгандур, мархамат қиладики:
وَيْحَ عَمَّارٍ، تَقْتُلُهُ الفِئَةُ البَاغِيَةُ، يَدْعُوهُمْ إِلَى الجَنَّةِ، وَيَدْعُونَهُ إِلَى النَّارِ .
“Худо Амморга яхшилик берсин! Уни бағий (мусулмонларни имомидан бош тортган) гурух ўлдиради , у уларни жаннатга даъват қилади ,аммо улар уни жаханнамга чақирадилар.”
قَالَ: يَقُولُ عَمَّارٌ: ” أَعُوذُ بِاللَّهِ مِنَ الفِتَنِ[46]
Аммор айтдики: мен фитналарни дастидан аллохдан панох сўрайман.[47].
Ибни Асқалоний рохимахуллохни сўзи бўйича, Аммор розиаллоху анху ва у кишини гурухи жаннат томонга даъват қилишади, аммо Муовиянинг жаханнамга ва азобга даъват қиладиган бағий гурухи томонидан шаходатга етказилади. Ибни Хажар сахих Бухорийни шархида айтадики: (Амморни ўлдирган бағий гурухнинг) хадиси шунга далолат қиладики,Али мана бу жангда хақ бўлган; зеро Муовияни асхоблари Амморни ўлдиришади.” Ибни Таймия исломий мазхабдаги фуқахоларни раъйларини истинод қилиб айтадики, муовиянинг боғий ва ахли бағий эканлигини асослаб ўтиришга хожат йўқ. [48][49][50][51]
Росулуллох саллаллоху алайхи васаллам мархамат қиладиларки:
“إنَّ منكم مَن يُقاتِلُ على تَأْويلِه، كما قاتَلتُ على تَنزيلِه”، قال: فقام أبو بكْرٍ، وعمرُ فقال: “لا، ولكنَّه خاصِفُ النَّعلِ”، وعليٌّ يَخصِفُ نَعلَه.[52]
Албатта сизларни орангизда шундай кишилар борки, худди мен қуръонни танзили учун жанг қилганимдек, қуръонни таъвили учун жанг қилишади,Абу Бакр ва Умар ўринларидан туриб айтишдики: эй росулуллох у мен бўламанми? Мархамат қилдилар: йўқ,лекин уни оёқ кийимига улоқ соладиган киши қилади, ва Али оёқ кийимига улоқ соларди.
Али розиаллоху анху харурия хаворижлари билан қуръонни таъвил қилганликлари боис жанг қилди ва Муовияни гурухи билан хам мусулмонларни ўртасида тафрақа ижод қилганликлари ва ахли бағий бўлганликлари сабабли жанг қилди, ибни Қуддома ва имоми Навивий, ва бошқалар нақл қилишадики, хар икки ўринда хам хақ Али розиаллоху анхуда бўлган ва уни мухолифлари хато қилишган. Имоми Нававий муслимни шархида қуйидаги хадис хақида айтадики: [53][54]
«يَخْرُجُونَ عَلَى فُرْقَةٍ مُخْتَلِفَةٍ يَقْتُلُهُمْ أَقْرَبُ الطَّائِفَتَيْنِ مِنْ الْحَقِّ »
мусулмонларни ўртасидаги вужудга келган жудолик, Али билан Муовияни орасида содир бўлган эди. [55]
Мана бу асосга ва қуйидаги хадисга асосан:
«بُؤْسَ ابْنِ سُمَيَّةَ تَقْتُلُكَ فِئَةٌ بَاغِيَةٌ»[56]
Бағий гурух уни ўлдирадиган Сумайяни ўғлига оғирдир.
«تَقْتُلُ عَمَّارًا الْفِئَةُ الْبَاغِيَةُ»
Амморни бағий гурух ўлдиради; мана бу хадис очиқ-ойдин кўрсатиб турганидек, Усмондан кейинги мусулмонларнинг бархақ рахбари Али бўлган,
«تَقْتُلُهُمْ أَدْنَى الطَّائِفَتَيْنِ إِلَى الْحَقِّ »[57]
Хақга энг яқин бўлган тоифа улар билан жанг қилади. Ва қолганлар боғийлар бўлишган ва дорул ислом қабул қилган рахбарга қарши мана бу гурухларни хатосига дучор бўлган хар қандай киши хам хатокор , ахли бағий бўлади, уни қайси маконда ва қайси замонда бўлишидан қатъий назар. [58]
Зайдия
Азидиддин Ийъжий рохимахуллох бир неча рахбарни тўғри дейилишини зайдия фирқасига нисбатлаган ва айтадики: зайдийянинг жорудия фирқаси шунга эътиқод қилишадики, Хасан ва Хусанни болаларидаги иморат шўродир, агар у фотимани невараларидан бўлиб олим ва шижоатли бўлса ва қилич билан қиём қилиб хақга даъват қилса, у имомдир; улар мана шу шаклда бир неча рахбар ва имомга рухсат беришган ва мана бундай рухсат ижмоъга хилофдур.[59]
Албатта имоми Ашъарий рохимахуллохга ўхшаш баъзи ахли суннатдагилар шунга ишонишадики, шиъалар нотиқ ва сомит бўлган икки рахбарга эътиқод қилишади, мана шу сўзларни истинод қилиб баъзилар жаъфарий шиъаларини бир неча рахбарга эътиқод қиладиган мазхаблар қаторига қўшишади. Аммо шуни билишимиз лозимки, 12 имомлик шиъаларни наздида “итоат қилиниши вожиб” бўлган рахбар буйруқ беради ва уни фармонига итоат қилиниши керак ва у ягонадир ва хамиша битта бўлган. [60]
Мана шу асосга кўра хулоса чиқарсак бўладики, ханафийлар,моликийлар, шофеъийлар, ханбалийлар, зохирийлар ва жаъфарий шиъалари итоат қилиниши керак бўлган имом ва рахбар хақида мана шундай назарга эга ва бу назар бўйича ижмоъ қилишган. Мана бу мазхабларни келтирган истидлоллари хам шундай оятлар ва хадисларга кўра бўлиб, унда аллох таоло ва росули мўъминларни вахдатга, тафарруқдан пархез қилишга, ахли тафарруқ билан қандай муомала қилишга даъват қилган, бу борада “ислом ва секуляризм динининг ўзаро алоқалари” номли китобида ва саккизинчи муқаддамот дарсларида батафсил мана бу оятлар ва хадислар хақида сухбат қилганмиз ва фақат эслатиш учун бир неча ўринларга ишора қилиб ўтамиз. Иншааллох. [61][62][63][64][65]
Аллох таоло мархамат қиладики:
وَأَطِیعُواْ اللّهَ وَرَسُولَهُ وَلاَ تَنَازَعُواْ فَتَفْشَلُواْ وَتَذْهَبَ رِیحُکُمْ وَاصْبِرُواْ إِنَّ اللّهَ مَعَ الصَّابِرِینَ (انفال/46)
Ва аллохга хамда унинг пайғамбарига итоат қилингиз ва (ўзаро) талашиб-тортишмангизки, у холда сустлашиб, куч-қувватингиз кетур. Сабр – тоқат қилингиз! Албатта, аллох сабр қилувчилар билан биргадир.
- وَلاَ تَکُونُواْ کَالَّذِینَ تَفَرَّقُواْ وَاخْتَلَفُواْ مِن بَعْدِ مَا جَاءهُمُ الْبَیِّنَاتُ وَأُوْلَئِکَ لَهُمْ عَذَابٌ عَظِیمٌ (آل عمران/105)
Аниқ хужжатлар келганидан кейин бўлиниб кетган ва бир-бирлари билан ихтилоф қилиб, талашиб-тортишган кимсалар каби бўлмангиз! Ана ундайлар учун улуғ азоб бордир.
“Огохона, хадафманд, харакатли вахдат” борасидаги биз айтган оят ва хадислар, сахобаларни ва мусулмонларни аиммаларини ва мўъминларнинг солих уламоларини сўзлари, шундай бир замонда рўёбга чиқадики, мусулмонларни хаммаси ягона рахбарга эга бўлишлари лозим, хеч ким мана бу заминада уларни рақиби, тенги бўлмаслиги керак; бир жамиятда бир неча рахбарни мавжуд бўлиши, шубхасиз тафарруқга боис бўлади. Шу сабабли хам росулуллох саллаллоху алайхи васаллам очиқ мархамат қиладиларки:
إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْن،ِ فَاقْتُلُوا الآخَرَ مِنْهُمَا [66]
Икки халифага байъат берилган пайтда иккинчи халифани ўлдиринглар.
مَنْ بَايَعَ إِمَامًا فَأَعْطَاهُ صَفْقَةَ يَدِهِ وَثَمَرَةَ قَلْبِهِ فَلْيُطِعْهُ إِنِ اسْتَطَاعَ فَإِنْ جَاءَ آخَرُ يُنَازِعُهُ فَاضْرِبُوا عُنُقَ الآخَرِ [67]
Хар қандай киши имом ва рахбарга байъат берса ва қалби рози бўлган холида қўлини қўлига қўйган бўлса, қўлидан келганича унга итоат қилиши керак ва агар бошқа бир киши келиб мана бу ишда тортишса уни бўйнига уринглар.
- مَنْ أَتَاكُمْ وَأَمْرُكُمْ جَمِيعٌ عَلَى رَجُلٍ وَاحِدٍ يُرِيدُ أَنْ يَشُقَّ عَصَاكُمْ أَوْ يُفَرِّقَ جَمَاعَتَكُمْ فَاقْتُلُوهُ [68]
“Сизларни ишларингизни тизгини яхлит холатда орангиздаги бир кишини қўлида бўлса, бошқа бир киши келиб сизларни бирлашган жамоатингизни орасида тафрақа ё ихтилоф ижод қилишни қасд қилса, уни ўлдиринглар.”
Мана бу ерда тафрақага боис бўлаётган киши золим, фосиқ инсон бўладими ёки одил инсон бўладими, фарқи йўқ. Имоми Нававий рохимахуллох хадисни шархида айтадики:
«سَتَكُونُ خُلَفَاءُ فَتَكْثُرُ، قَالُوا: فَمَا تَأْمُرُنَا؟ قَالَ: فُوا بِبَيْعَةِ الْأَوَّلِ، فَالْأَوَّلِ، وَأَعْطُوهُمْ حَقَّهُمْ » [69]
Мана бу хадисда росулуллох саллаллоху алайхи васалламдан мўъжиза зохир бўлган ва хадисни маъноси шуки, бир халифадан сўнг бошқа бир халифага байъат берилса, демак аввалги байъат тўғри бўлади ва унга вафо қилиниши керак. Иккинчи байъат эса ботил бўлади ва унга вафо қилишлик харомдир. У шахс уни талаб қилиши хам харомдир, байъат берилган иккинчи шахс биринчи нафарни имом сифатида таъйинланганидан хабари борми ё ундан хабари йўқми, жохилми фарқи йўқ. Уларни бир диёрда бўлишларини ёки бир-биридан жудо алохида диёрларда бўлишини, хамда уларни бири бир диёрда ва бошқа бири эса бошқа диёрда имом бўлишларини хам фарқи йўқ, мана бу бизларни асхобларимиз ( яъни шофеъийлар) ва уламоларни жумхури иттифоқ қилган тўғри раъйдир. ……ва уламолар шунга иттифоқ қилиб назар беришганки, бир замонни ўзида икки халифага байъат беришлик жоиз бўлмайди, бу ерда дорул исломни кенг бўлиши ё бўлмаслини фарқи йўқ.” [70][71]
Бошқа бир ривоятда келтирилишича:
قيلَ: يا رسولَ اللهِ، مَن نؤَمِّرُ بَعدَكَ؟
Эй росулуллох сиздан сўнг ким амир бўлади?- дейилди
قال: إنْ تؤَمِّروا أبا بكرٍ تَجِدوه أَمينًا زاهِدًا في الدُّنيا راغِبًا في الآخِرةِ،
Пайғамбар мархамат қилдиларки: агар Абу Бакрни ўзингизга амир қилсангиз уни дунё ишларида тақволи ,амин ва охиратга муштоқ эканини кўрасизлар.
وإنْ تؤَمِّروا عُمرَ تَجِدوه قَويًّا أَمينًا لا يَخافُ في اللهِ لَومةَ لائِمٍ،
Агар Умарни ўзингизга амир қилсангиз, уни аллохни йўлида хар қандай маломатчини маломатидан қўрқмайдиган кучли, амир холда топасизлар,
وإنْ تؤَمِّروا عليًّا – ولا أُراكُم فاعِلينَ- تَجِدوه هاديًا مَهديًّا يَأخُذُ بكُم الطَّريقَ المُستقيمَ.[72]
Ва агар Алини ўзингизга амир қилсангиз – мен бундай ишни қиласизлар деб ўйламайман – у хидоят қилувчи бўлиб сизларни сиротол мустақимга хидоят қилади.
Бу ерда агар икки рахбарни танлови тўғри бўлганда,росулуллох саллаллоху алайхи васаллам унга ишора қилар эдилар. Аммо кўриб турганимиздек росулуллох саллаллоху алайхи васаллам фақат бир нафарни тўғри деб билганлар. [73]
Албатта сахобаларни ижмоъси бўйича хам дорул исломда биттадан ортиқ рахбар бўлмаслиги керак. Мисол тариқасида айтилса, бани соидадаги мухожирлар ансорларнинг улардан бир рахбар ва мухожирлардан бир рахбар бўлиши хақидаги талабларига рози бўлишмаган ва ансор хам икки рахбарни тўғри бўлмаслигини қабул қилишади, мана бу шаклда сахобаларни ўртасида ижмоъ вужудга келади.
Ансорлардан бўлган Хаббоб ибни Мунзир розиаллоху анху бани сақифада айтдики: ” эй қурайшни жамоати бизлардан бир рахбар ва сизлардан бир рахбар, Умар ибни Хаттоб розиаллоху анху айтдики:
“فَسَيْفَانِ فِي غِمْدٍ؟! إِذًا لَا يَصْلُحَانِ[74]
албатта мана бу арабларда келтириладиган мисол:
«لا يُجْمَعُ سَيْفَان في غِمْدٍ ولا فَحْلانِ في ذَودِ »
Шу маънодаки: икки қилич бир ғилофга жой бўлмайди ва бир-бири билан чиқиша олмайди.
Аммо охирида хамма сахобалар ижмоъ қилишиб бир кишини танлашади ва Абу Бакр Сиддиқ розиаллоху анху сайланади, мана шу асосга кўра имоми Харамайн Жавиний айтадики: мухожир ва ансорларни мазхаби шуки, фақат бир нафар рахбариятга сайланиши ва ер юзида уни бошқа рақиби бўлмаслиги керак. [75][76]
Байхақий рохимахуллох Абу Бакр Сиддиқ розиаллоху анхунинг бани сақифадаги мажлисда айтган сўзларини ўзини китобида зикр қилган ва у кишини айтишича, Абу Бакр айтади:
وَإِنَّهُ لَا يَحِلُّ أَنْ يَكُونَ لِلْمُسْلِمِينَ أَمِيرَانِ؛[77].
мусулмонлар учун икки рахбарни бўлиши халол эмас,
فَإِنَّهُ مَهْمَا يَكُنْ ذَلِكَ يَخْتَلِفْ أَمْرُهُمْ، وَأَحْكَامُهُمْ،
агар шундай бўлса уларни дастурлари ва ахкомлари хилма-хил бўлиб бир-биридан фарқ қилади,
وَتَتَفَرَّقْ جَمَاعَتُهُمْ، وَيَتَنَازَعُوا فِيمَا بَيْنَهُمْ،
ва уларни жамоатлари тарқоқ бўлади ва ўзларини ораларида кураш-жангга дучор бўлишади,
هُنَالِكَ تُتْرَكُ السُّنَّةُ، وَتَظْهَرُ الْبِدْعَةُ، وَتَعْظُمُ الْفِتْنَةُ، وَلَيْسَ لِأَحَدٍ عَلَى ذَلِكَ صَلَاحٌ
мана бу ерда суннатни тарк қилинади ва бидъат хоким бўлади ва хеч кимни фойдасига бўлмаган катта фитна вужудга келади.
Рахбарият хақида қандай хам чиройли,гўзал ва мазмунга тўла сўзлар айтилган. Бир рахбар бўлиши суннат бўладиган бўлса, агар у икки рахбарга айланса бидъат бўлиб қолади, вужудга келган мана бу бидъат хам суннатни ўрнини эгаллайди ва суннат соддалик билан тарк бўлади. Шунингдек шохигарлик бидъати хам нубувват манхажига асосланган исломий хукумат суннатини ўрнига келди ва мана бу буюк бидъат бугунги кунгача давом этиб келяпти ва бизлар шундай ахли бидъатларни кўриб турибмизки, улар иккита буюк бидъатни бир-бирига аралаштириб юборишган: хам рахбариятни ададидаги бидъат бор ва хам мулукият,подшохликлардаги бидъат бор.
Умар ибни Хаттоб хам улил амр шўроси деб сайланган ва ўзларини ораларидан бир кишини жамиятни рахбари қилиб сайлашлари керак бўлган 6 нафар хақида, кимки ўртага тафрақа соладиган бўлса уни ўлдириш борасида хукм содир қилади: “Умар, Али ибни Аби Толиб, Усмон ибни Афвон, Абдуррохман ибни Авф, Зубайр ибни Аввом, Талха ибни Абдуллох ва Саъад ибни Аби Ваққосни рахбар танлаш бўйича маъмур қилади ва Сухайбга эса 6 нафар ўзларини ораларидан бир кишини танлаб розилик бергунларича одамларга бош бўлиб намоз ўқишни буюради, Абу Талхани (Зайд ибни Сахл Ансорий) уларни устига қўйиб айтадики: агар тўрт нафар рози бўлса, аммо икки нафар мухолифат қилса, ўша икки нафарни бўйнига ургин ва агар уч киши рози бўлиб қолган учтаси мухолиф бўлса,уларни орасида Абдуррохман ибни Авф бўлмаган ўша уч нафарни бўйнига ур ва уч кун ўтса хам хеч кимга розилик бермайдиган бўлишса, уларни хаммасини бўйнига ур.” Ансорлардан 50 нафарига мана бу дастурларни ижро қилиниши,назарат қилиниши бўйича вазифа берилган эди. [78] [79]
Мана шу асосга кўра Али ибни Аби Толиб розиаллоху анху хам кўфадаги исломий хилофатни хокимиятига ва шомдаги Муовияни шохигарлигига рози бўлмайди ва Муовия билан жангга киради, Хасан ибни Али розиаллоху анху хам иккита хокимиятга рози бўлмайди ва зикр қилинган далилларга кўра рахбариятни Муовияга топширади. Имоми Нававий ва имомул Харамайн Жавиний, Қуртубий, қози Абдулжаббор ( мўътазиладан) ва бошқалар хам исломий мазхаб уламолари иттифоқ қилган мана бу назарни келтиришади ва ибни Хазм (зохирий мазхаб) исломий мазхаблар жумхурини иттифоқи хақида айтадики: бир замонни ўзида бутун дунёда мусулмонларни устида икки имом хокимиятга ўтира олмайди, алохида бўлса ё бирга бўлса хам ёки бир-биридан жудо маконда ё бир маконда бўлса хам мумкин эмас. [80]
Имоми Шавконий хам айтадики: мусулмонларни рахбарияти, имомати фақат бир кишига тегишли, мана бундан сўнг кимки иддаъо қилиб чиқса ва кураш-жанг бошлайдиган бўлса, агар тавба қилмаса ўлдирилади. Аммо агар бир замонни ўзида икки нафарга байъат берилса, ахли хал ва ақд ( шўройи улил амр)га мана бу рахбариятни бир кишига топширишлик вожиб бўлади,бу мусулмонларни рахбарияти учун яхшироқ, шойистароқдир. [81]
Шубхасиз исломий вахдат фақатгина ягона хукумат ва ягона дорул ислом ва вохид рахбарият билан ер юзида пиёда қилинади; мана бундан бошқа нарса бутунлай тасаввур,хаёл ва шиордир. Минглаб китобларни, миллионлаб маъруза ва хутба мажлисларини, панд ва насихатларни арзиши,қиймати,жойгохи вахдатни ижод қилиш бўйича, битта дорул исломни жойгохичалик бўлмайди, чунки хукумат қудрати ва хукуматни ташкилотлари билан у вахдатни белгиси бўлади ва хукумат қудрати билан тафарруқ ширкини олдини олинади. Рахбариятни кўп сонли бўлиши,тафрақага тушиш ва дорул исломни майда-майда бўлиб бўлинишини оқибатида рўёбга чиқадиган маслахат-манфаъат борми?
Бизлар учун нубувват манхажи асосидаги хилофатдан сўнг келган умавийларни,аббосийларни, усмонийларни ва юзлаб катта ва кичик исломий изтирорий бадал хукуматларни сийратидан ижтиход ва истинбот қилиб бўлмайди.
Дорул куфр мавжуд ва биз буни эътироф қиламиз, аммо бу уни шаръий эканига далил бўла олмайди, балки уни ўртадан йўқотиш учун харакат қилишимиз керак, секуляризм динига бўлган иртидод ва секуляристлар бизларни жамиятимизга, ақидамизга сингдиришган жинсий ва ахлоқий фасодлар мавжуд,аммо мана бу фасодларни борлигини эътироф қилишлик, уларни шаръан тўғри дегани эмас.
Бугунги кунда мусулмонлар яшайдиган диёрлардаги давлатлар аслида дорул ислом номли бир давлатни шаҳарлари бўлган, бутун жахон босқинчи секуляр кофирлар уларни майда-майда қилиб бўлиб ташлаган ва ўзини қўл остидаги хизматкорларини мана бу дорул исломни шахарларига хоким қилиб қўйган, мунофиқлар тўдасидан бўлган зохири исломий минглаб нафарлар уларни атрофини ўраб олишган ва тоғутларни мақсадлари йўлида мусулмонларни захарлаш ва сафарбар қилиш билан машғулдирлар. Хозирги пайтда ягона дорул исломни ўрнига мусулмонларни диёрлари 60 та атрофидаги давлатга ва ўнлаб бошқа бўлакларга тақсимланган, мана бу хақиқат мавжуд ва буни кўриб турибмиз, аммо бу шаръий эмас ва мана бу вазият ўзгариши керак.
Агар мусулмонлар мана бу бир-биридан ажраб кетган тарқоқ,майдаланиб кетган давлатларни ягона дорул исломга айлантиришса, ахолиси жихатидан хозирги хитой ва хиндга, масофаси жихатидан эса хозирги совет давлатига баробар келадиган дорул ислом хосил бўлади, мусулмонлар мана бундай қўлдан бой берилган хақиқатни қайтаришга уни қўлга киритишга лойиқ эмасми? Қандай қилиб мана бундан орзулар будоийларни мушриклари ва коммунистлар учун рўёбга чиқадию,аммо мусулмонлар учун хаёл,тасаввур бўлиб қолади?
Шубхасиз рахбариятдаги кўп сонли бўлишлик, мусулмонларни вахдатини, исломий хокимиятни вахдатини ва дорул исломни вахдатини тахдид қилади ва дорул исломни,мусулмонларни вахдатини хаёлга,тасаввурга айлантиради ва ғурабоъларни вазифаси шуки, барча фирқалардан, ахзоблардан, гурухлардан пархез қилиш билан
« فَاعْتَزِلْ تِلكَ الفِرَقَ كُلَّهَا»[82]
Афзал “уч абзорнинг” биридаги харбий хукуматни қудратига асосланган холда, “дорул ислом” билан бирга мўъминларни исломий вахдатини,иттиходини ўртасида кўприк қуришсин, мана бу кўприк албатта қурилиши керак, хатто агар бизларга ўхшаган миллионлаб нафарларни суяклари билан бўлса хам қурилиши лозим.
Мусулмонларни хилма-хил жамиятлари турли-туман хизбларни ва гурухларни вахдатни қўлга киритиш бўйича очиқ,расво сиёсий тажрибаларини қайта-қайта ўзларини тарихларида ёзиб қолдиришган,бўлиб хам мана бу расвогарона тажрибаларни такрорлашлик, мунофиқлар тўдасини хамда ахли тафарруқ гурухларини ишидир. Буни катта кўринишида “исломий хамкорлик ташкилоти” номи остидаги карекатурага қарасангиз ёки “бутун жахон мусулмон уламоларининг иттиходияси”га ўхшаш мажхул исмлар остидаги мусулмонлар яшайдиган диёрлардаги мавжуд дасталарни ва минглаб хизбларни, гурухларни кўрсангиз, уларнинг мусулмонларни манхажлари, ақидалари, хиссиётлари билан ўйнашаётгани ва мусулмонларни ўртасидаги тафарруқни давом этишини истаётганликларини билиб оласиз.
Ислом шундай бир динки, ягона аллохга ва ер юзидаги вохид жуғрофия чорчўпидаги ягона давлатга ва дорул ислом номи остидаги ягона дарга,диёрга даъват қилади, унда башарият исломий уммат номи остидаги вохид умматга айланади.
Рахбарият хақида фикримга келган нуқта шуки, нубувват манхажи асосидаги хилофат суннатини ўрнига келган исломий изтирорий бадал хукуматлар бидъати асрлардан буён мавжуд: мана бу исломий изтирорий бадал хукуматни рахбари Умар ибни Абдулазизга ўхшаш одил инсон бўлиши ёки мўътазила мазхабидаги Маъмун,Мўътасим Аббосийга ўхшаган фожир инсон бўлиши хам мумкин, улар имоми Ахмад ибни Ханбал ва минглаб бошқа мусулмонларни бошига машаққатли даврларни олиб келишган ва минглаб олимларни ўлдиришган ва …….. аммо росулуллох саллаллоху алайхи васаллам мархамат қиладиларки:
إِنَّ اللَّهَ لَيُؤَيِّدُ هَذَا الدِّينَ بِالرَّجُلِ الفَاجِرِ [83]
Албатта аллох мана бу динга фожир киши билан хам ёрдам беради.
Мана бу холатда бизлар исломий изтирорий бадал хукуматларнинг рахбарлари албатта бизни мазхабдошимиз бўлиши керак демаймиз, ёки уларни хаммаси бир сатхда бўлиши лозим ёки бутун жахондаги барча мусулмонларининг дорул исломидаги мусулмонларни улил амр шўросини намояндасига хос бўлган ва нубувват манхажига асосланган хилофатни рахбари,имоми номи остидаги сифатларга эга бўлиши керак, деган интизоримиз йўқ.
سُبْحَانَكَ اللَّهُمَّ وَبِحَمْدِكَ، لاَ إِلَهَ إِلاَّ أَنْتَ، أَسْتَغْفِرُكَ وَأَتُوبُ إِلَيْكَ
والسلام علیکم و رحمة الله و برکاته
[1]درس ششم مقدماتی: «چه باید کرد؟ وحدت آگاهانه، هدفمند و حرکتی»
[2]رسول الله صلی الله علیه وسلم می فرماید: «الإسلام يَعْلُو ولا يُعْلَى» «اسلام چيره میشود و سيطره میيابد و بر آن چيرگي و سيطره نيست.» و اين امارت، علو و بلندى است. پس روا نيست كافر بر مسلمان برترى و سيطره يابد، و این در سخن خداوند است كه مى فرمايد: وَجَعَلَ كَلِمَةَ الَّذِينَ كَفَرُوا السُّفْلَى وَكَلِمَةُ اللَّهِ هِيَ الْعُلْيَا ( توبه/ 40)، و سرانجام سخن كافران را فروكشيد (و شوكت و آئين آنان را از هم گسيخت) و سخن الهي پيوسته بالا بوده است (و نور توحيد بر ظلمت كفر چيره شده است و مكتب آسماني، مكتبهاي زميني را از ميان برده است) و خدا باعزّت است (و هركاري را مي‌تواند بكند و) حكيم است (و كارها را بجا و از روي حكمت انجام مي‌دهد) .
وهمچنان حدیث عباده بن صامت در این مورد صریح است؛ زیرا این حدیث خروج وشورش را علیه زمامدار كافر اجازه می دهد، واين بيانگر آن است كه زمامدارى كافر مشروعيت ندارد، اگر مشروعیت می داشت، هیچ گاه اسلام شورش علیه اورا جایز نمی شمرد :” دعانا رسول الله صلى الله عليه و سلم فبايعناه، فكان فيما أخذ علينا: أن بايعنا على السمع والطاعة في منشطنا ومكرهنا وعسرنا ويسرنا وأثرة علينا، وأن لا ننازع الأمر أهله. قال:” إلا أن تروا كفرا بواحا عندكم من الله فيه برهان “. (متفق علیه) ” رسول الله ما را به بيعت فرا خواند، و باوى بيعت نموديم كه در همه اوقات اعم از حالت رضايت وغير رضايت، دشوارى و آسايش، و در حالتي كه زمامداران دچار ظلمهای کوچک می شوند‘ از ايشان اطاعت نماييم، جز اينكه از آنها كفر علنى را مشاهده نماييد چنان کفری که دلیل صریحی از جانب الله بر آن دارید “.
[3]امام و یا زمامدار باید مرد باشد؛ زیرا زن بنابر طبیعت جسمی وروانی ای كه دارد، برای ریاست دولت مناسب نمی باشد، ونمی تواند این وظیفهی مهم را كه كار و پیكار مستمر، قیادت ورهبری لشكر در جنگها وتدبیر امور دولت از جمله آن ست رابه عهده گیرد.
اين امــری است که مسلمانان بر آن اجماع نموده اند، خداوند مى فرمايد: الرِّجَالُ قَوَّامُونَ عَلَى النِّسَاءِ بِمَا فَضَّلَ اللَّهُ بَعْضَهُمْ عَلَى بَعْضٍ ( نساء/ 4 3) «مردان بر زنان سرپرستند (و در جامعه كوچك خانواده، حق رهبري دارند و صيانت و رعايت زنان بر عهده ايشان است) بدان خاطر كه خداوند (براي نظام اجتماع، مردان را بر زنان در برخي از صفات برتريهائي بخشيده است و) بعضي را بر بعضي فضيلت داده است.» بر همین اساس اسلام، ولایت و حاكمیت زن را ممنوع قرار داده است، پیامبر می فرماید :” لن یفلح قوم ولّوا أمرهم امرأة”. ودرروایت احمد” لن یفلح قوم أسندوا أمرهم إلی امرأة “.[صحيح البخارى]”هرگز كامیاب نمی شود قومی كه زمام امور خود را بر عهده زن سپرد”.طبق روایت احمد : ” هرگز كامیاب نمی شود قومی كه امارت خود را به زن سپرد”./ عمر بن خطاب رضی الله عنه می گويد: «ما در جاهليت زنان را چيزى به حساب نمى آورديم اما زمانيكه اسلام آمد و خداوند آنان (زنان) را در قرآن ذكر نمود، دريافتيم كه آنان حقوقى برگردن ما دارند، جز اينكه آنان را وارد امورمان (امورادارى و اجرايى مملكت) ننماييم.» (بخاری)
[4] صحيح البخارى ت ج9ص13
[5] صحيح البخارى ج9 ص12 از دلایل لزوم این شرط احادیثی است که از رسول الله صلی الله علیه وسلم روایت شده است مثل: ” إِنَّ هَذَا الْأَمْرَ فِي قُرَيْشٍ لَا يُعَادِيهِمْ أَحَدٌ إِلَّا كَبَّهُ اللَّهُ عَلَى وَجْهِهِ مَا أَقَامُوا الدِّينَ”” زمامداری مسلمانان مخصوص قریش می باشد تا زمانیكه دین را برپا می دارند، وهركه با آنها دشمنی كند، خداوند اورا سرنگون خواهد نمود “.وروایت دیگربخاری از ابن عمر رضی الله عنهما چنین است : لَا يَزَالُ هَذَا الْأَمْرُ فِي قُرَيْشٍ مَا بَقِيَ مِنْهُمْ اثْنَانِهمواره این امر(زعامت مسلمانان) مخصوص قریش است تا زمانیكه دوشخصی از آنها باقی باشند
[6]وجود عدالت در شخصیت رهبر شرط مهمی بحساب می آید، پس درست نیست كه، رهبر شخص فاسق باشد، وعدالت شرط لازمی در انعقاد رهبریت می باشد.زیرا الله جل جلاله در شاهد شرط گذاشته كه عادل باشد، چنانچه فرموده است: وَأَشْهِدُوا ذَوَيْ عَدْلٍ مِنْكُمْ ( طلاق/ ٢) “از میان خویش عادلان را گواه گیرید”.
طبق این آیه شرط صحت شهادت شاهد، عدالت است، ومنصب خلافت به مراتب بزرگتر از شهادتاست؛ بنابراین شرط بودن آن در رهبر از باب اولی می باشد.با انکه ممکن است این دین توسط یک فاسق نیز تقویت گردد اما در انتخاب رهبر باید دقت شود از این بیماری دور باشد . با این وجود از حديث عباده – كه در شرط اول رهبر بيان شد- دانسته مي شود كه در صورت ضرورت جامعه و به حکم قاعده ی شرعی “الضرورات تبیح المحظورات ” چنانچه رهبری دچار پاره ای از ظلمها گردید (و أثرة علينا) که هزینه ای کمتر از قیام را بر مسلمین تحمیل می کند در این صورت تا فراهم نمودن شرایطی که در آن منافش بیشتر از مفاسدش باشد بر علیه چنین رهبریتی قیام مسلحانه صورت نمی گیرد .
[7]در حکومت اسلامی قانون گذار خدا است، و جز او«ربی» و «سرپرستی» و تکلیف کننده ای نیست و «توحید در تقنین»یکی از مراتب توحید است و نظام اسلامی باید بر روی احکام الهی استوار گردد. به دیگر سخن: قوانین حاکم بر جامعه و اصولی که خطوط اصلی نظام را ترسیم می کند، باید از جانب خداوند باشد و در غیر این صورت، حکام، به حکم قرآن کافر و ظالم و فاسق خواهند بود . ( مائده/44، 45، 47)وجود حاکم تحت عنوان رهبر، خلیفه، امیر المومنینیا هر عنوان دیگری که توسط شورای مسلمین انتخاب شده باشد برای مسلمین امری ثابت و پذیرفته شده و غیر قابل اختلاف است . با وجود این، در جهان اسلام تا به حال عالمییافت نشده است از اینکه حاکمی آگاه بر اصول فقهی بر آنها حکم براند رضایت نداشته باشند، هر چند مخالفتهایی در برابر رهبریت مذاهب مخالف از آنها دیده شده است .
[8]مسلم 673
[9]امام شافعی . فقه الاکبر . ص 39 / و العلم؛ بحیثیصلح ان یکون مفتیا من اهل الاجتهاد
[10]الاحکام السلطانیه، ص۲۰ و التمهید، ص ۱۸۱.
[11]الجوینی، عبد الملک بن عبد الله، غیاث الأُمم فی التیاث الظلم: ص84. / «فالشرط أنْ یکون الإمام مجتهداً بالغاً مبلغ المجتهدین مستجمعاً صفات المفتین، ولم یُؤثَر فی اشتراط ذلک خلاف».
[12]الجوینی، عبد الملک بن عبد الله، الإرشاد: ص426./ وقال: «من شرائط الإمام أنْ یکون من أهل الاجتهاد، بحیث لا یحتاج إلی استفتاء غیره فی الحوادث، وهذا متّفق علیه».
[13]…مجتهدًا كالقاضي وأولى، بل حكى فيه الإجماع…/ قال: وكون أكثر من ولي أمر الأمة بعد الخلفاء الراشدين غير مجتهد إنما هو لتغلبهم فلا يَرِدْ
[14]المنهاج، ص ۵۱۸ و شرح صحیح مسلم. / هی کونه مکلفا مسلما عدلاحرا ذکیا عالما مجتهدا /
[15]التفتازانی، مسعود بن عمر، شرح المقاصد فی علم الکلام: ج2، ص271./ «ویشترط أنْ یکون مکلّفاً مسلماً عدلاً حرّاً ذکراً مجتهداً شجاعاً، ذا رأی وکفایه سمیعاً بصیراً ناطقاً قریشیاً»
[16]الاعتصام ـ للشاطبى موافق للمطبوع . المؤلف : أبو إسحاق الشاطبي . دار النشر : المكتبة التجارية الكبرى – مصرص 126/ الشاطبی، إبراهیم بن موسی، الاعتصام: ج2، ص362. / إن العلماء نقلوا الاتفاق على أن الإمامة الكبرى لا تنعقد إلا لمن نال رتبة الاجتهاد والفتوى في علوم الشرع
[17]الجمهور علی ان اهل الامامه و مستحقها من هو مجتهد فی الاصول و الفروع لیقوم بامر الدین متمکنا من اقامه الحجج و حل الشبهه فی العقائد الدینیه مستقلابالفتوی فی النوازل و احکام الوقائع نصا و استنباطا لان اهم مقاصد الامه حفظ العقائد و فصل الخصومات و لم یتم ذلک بدون هذا الشرط / الجمهور على أن أهل الإمامة ومستحقها من هو مجتهد في الأصول والفروع … متمكّناً من إقامة الحجج وحلّ الشبه في العقائد الدينية، مستقلاً بالفتوى في النوازل …
[18]القلقشندی، أحمد بن علی، مآثر الأناقه: ج1، ص37./ «الثانی عشر: العلم المؤدّی إلی الإجتهاد فی النوازل والأحکام، فلا تنعقد إمامه غیر العالم بذلک؛ لأنّه محتاج لأنْ یصرف الأمور علی النهج القویم ویجریها علی الصراط المستقیم، ولأن یعلم الحدود، ویستوفی الحقوق، ویفصل الخصومات بین الناس، وإذا لم یکن عالماً مجتهداً لم یقدر علی ذلک»
[19]الفقه على المذاهب الاربعة، ج۵ ، ص ۳۱۷ – ۳۱۶. / اتفق الائمة رحمهم اللَّه تعالى على ان الامامة فرض و انه لابد للمسلمین من امام یقیم شعائر الدین و ینصف المظلومین من الظالمین و اتفقوا على ان الامام یشترط فیه: اولاً ان یکون مسلماً ثانیاً ان یکون مکلّفاً ثالثاً ان یکون حرا رابعاً ان یکون ذکراً خامساً ان یکون قرشیاً سادساً ان یکون عالماً مجتهداً لیصرف الاحکام و یتفقه فى الدین فیعلم الناس و لایحتاج الى استفتاء غیره
[20]اصل 109 قانون اساسي
[21]الحاكم في مستدركه (4/ 104) وقال صحيح الإسناد ، والطبراني في ” المعجم الكبير ” (11/ 114) ، / الهيثمي في مجمع الزوائد (5/ 212)/ أنظر تفسير المنار ٥ / ٢١٥ ـ ٢١٦ / سنن بیهقی
[22]رواه ابن أبي الدُّنيا، كما في ” مسند الفاروق ” لابن كثير (2/ 536) .
[23]شرح صحيح مسلمللنووي (12/233). /اتفق العلماء على أنه لا يجوز أن يعقد لخليفتين في عصر واحد…
[24]الأحكام السلطانية (ص: 9)./إذا عقدت الإمامة لإمامين في بلدين لم تنعقد إمامتهما، لأنه لا يجوز أن يكون للأمة إمامان في وقت واحد،
[25]شرح صحيح مسلم . للنووي (12/233).
[26] 31 البزدوي، أبو اليسر محمد، أصول الدین، ت: هانز بيتر لنس، ط1 ،المكتبة الأزهرية للتراث،القاهرة،2003م، ص 195 / :” قال عامة أهل القبلة: لا يجوز أن تعقدلاثنين الإمامة لو عقد لواحد لا يجوز أن يعقد لآخر، ولو عقد لآخر يكون الأول هو الإمام دون الثاني إلا أن يغلب الثاني فيصير إماماً بالغلبة عند عامة أهل السنة والجماعة على ما نبين. والكرامية قالوا: لا بأس أن تعقد الإمامة لاثنين ولأكثر، فهم يعتبرون بالقضاء أنه يجوزعقد القضاء لأناس، ولكن عامة أهل السنة والجماعة قالوا: إن هذا خلاف إجماع الصحابة،وخلاف إجماع الأمة، فإنهم أجمعوا على خليفة واحد، ولأن عقد الخلافة كان واجباً لقطع المنازعات وإطفاء الثوائر، وعقد الإمامة لإمامين سبب لإحداث المنازعات وإيراد الثوائر فلا یجوز ذلک .
[27] ابن نجيم، زين الدين بن إبراهيم بن محمد : ،الأشباه النظائر علی مذهب ابی حنیفه النعمان ، زكريا عميرات، ط1 ،دار الكتب العلمية، بيروت، 1999م، 1 /325 / ولا يجوز تعدده- الإمام- في عصر واحد
[28] ابن القطان، علي بن محمد بن عبد الملك، الأقناع فی مسائل الاجماع، ت: حسن فوزي الصعيدي،ط1 ،مكتبة الفاروق الحديثة، القاهرة، 2004م، 1 /60 ./ :” واتفقوا أنه لا يجوز أن يكون على المسلمين في وقت واحد في جميع (أقطار الأرض) إمامان متفقان ولا مفترقان، ولا في مكانين ولا في مكان واحد” وقال:” وأجمع المسلمون على أن الإمام واحد، والخليفة واحد، والأمير واحد، والقاضي واحد / الدسوقي، محمد بن أحمد بن عرفة، حاشیة الدسوقی علی الشرح الکبیر، بدون ط، دار الفكر، بيروت، بدون ت، 4 /134 ،135؛ والخرشي، محمد بن عبد االله، شرح مختصر خلیل ، بدون ط، دار الفكر، بيروت، بدون ت، 7 /144 / در حاشیهی الدسوقي آمده است :” أشعر ما ذكره المصنف من جواز تعدد القاضي بمنع تعدد الإمام الأعظم وهو كذلك ولو تباعدت الأقطار جداً لإمكان النيابة
[29] الشافعي، محمد بن إدريس بن العباس بن عثمان بن شافع، الرساله، ت: أحمد شاكر، ط1 ،مكتبةالحلبي، القاهرة، 1940م، 1/418
[30]. الماوردی، احکام السلطانیه ،29 /1
[31] الماوردي، علي بن محمد بن محمد بن حبيب،أدب الدنیا و الدین ، بدون ط، دار مكتبة الحياة، 1986م، بيت حنينا، القدس، 1 /136 . / فأما إقامة إمامين أو ثلاثة في عصر واحد، وبلد واحد فلا يجوز إجماعاً
[32] إمام الحرمين الجويني، عبد الملك بن عبد االله بن يوسف، الارشاد الی القواطع الادلة فی اصول الاعتقاد،ت: أحمد عبد الرحيم السايح وتوفيق علي وهبة، ط1 ،مكتبة الثقافة الدينية، القاهرة، 2009م، ص 326، / أن عقد الإمامة لشخصين في صقع واحد متضايق الخطط والمخالف غير جائز، وقد حصل الإجماع عليه
[33] أبو يعلى، احکام السلطانیه ، 1 /25؛ والبهوتي، منصور بن يونس بن صلاح الدين،کشاف القناع عن متن الإقناع، بدون ط، دار الكتب العلمية، بيروت، بدون ط، 6 /160؛ والحجاوي، موسى بنأحمد بن موسى بن سالم، الإقناع فی الفقه الامام احمد بن حنبل، ت: عبد اللطيف السبكي، بدون ط،دار المعرفة، بيروت، بدون ت، 4 /292
[34] الرحيباني، مصطفى بن سعد بن عبده، مطالب أولی النهی فی شرح غایة المنتهی ، ط2 ،المكتبالإسلامي، بيروت، 1994م، 6 /263
[35] ابن حزم، أبو محمد علي بن أحمد، ت: محمد إبراهيم وعبد الرحمن عميرة، ط2 ،دار الجيل، بيروت، 1996م، 4/151 . / فحرم الله – عز وجل- التفرق، والتنازع، وإذا كان إمامان فقد حصل التفرق المحرم، فوجد التنازع، ووقعت المعصية لله تعالی
[36] ابن حزم، علي بن أحمد بن سعيد، مراتب الاجماع فی العبادات و المعاملات و الاعتقادات، بدون ط، دار الكتب العلمية، بيروت، بدون ت، 1 /124 . / ابن حزم456″ه”- رحمه الله- إذ قال:” اتفقوا أنه لا يجوز أن يكون على المسلمين في وقت واحد في جميع الدنيا إمامان، لا متفقان ولا متفرقان، ولا في مكانين ولا في مكان واحد
[37]روح الله خمینى, ولایت فقیه (قم: آزادى, بى تا) ص 56.
[38] لمازري المالكي، أبو عبد االله محمد بن علي بن عمر، المعلم بفوائد مسلم، ت: محمد الشاذلي النفير،ط2 ،المؤسسة الوطنية للكتاب، الجزائر، 1991م، 3 /54 ،55 / العقد لإمامين في عصر واحد لا يجوز. وقد أشار بعض المتأخرين من أهل الأصول إلى أن ديار المسلمين إذا اتسعت وتباعدت وكان بعض الأطراف لا يصل إليه خبر الإمام ولا تدبيره حتى يضطروا إلى إقامة إمام يدبرهم فإن ذلك يسوغ لهم
[39]مسلم 4904
[40] القرطبي، محمد بن أحمد بن أبي بكر بن فرج، الجامع لأحكام القرآن، ت: أحمد البردوني وإبراهيمأطفيش، ط2 ،دار الكتب المصرية، القاهرة، 1964م، 1 /273 / إذ قال في حديث عرفجة وعبد الله بن عمرو السابقين:” وهذا أدل دليل على منع إقامة إمامين؛ ولأن ذلك يؤدي إلى النفاق والمخالفة والشقاق وحدوث الفتن وزوال النعم، لكن إن تباعدت الأقطار وتباينت كالأندلس وخراسان جاز ذلك” / ابن الأزرق، محمد بن علي بن محمد بن علي المالكي، بدائع السلک فی طبائع الملک ، ت: علي سامي النشار، ط1 ،دار السلام، القاهرة، 2008م، 1 /77 / ابن عرفة فيما حكى عنه ابن الأزرق المالكي”896ه”:” فلو بـعُد موضع الإمام حتى لا ينفذ حكمه في بعض الأقطار البعيدة، جاز نصب غيره في ذلك القطر/ الدسوقی ، حاشیه الدسوقی علی الشرح الکبیر ،144 /7 / الدسوقي”1230ه”:” وقيل بالجواز إذا كان لا يمكن النيابة لتباعد الأقطار جداً واقتصر عليه ابن عرفة
[41]غياث الأمم)) (ص: 28).
[42]السمنانی ، روضة القضاة و طریق النجاة ، 1/68 / واختلف في الإمام إذ اكان ببلد بعيد لا يقدرعلى استعلام حاله وما يعرض له، هل لأهل ذلك الموضع أن ينصبوا غيره أم لا؟ فعند جمهورنا ليس لهم ذلك
[43]القلقشند، مآثر الإنافة فی معالم الخلافة ، 46 /1 / فلو عقدت البيعة لاثنين معاً لم تنعقد لواحد منهما فلو كانا في إقليمين متباعدين ففيه وجهان لأصحابنا الشافعية، أصحهما ما عليه الجمهور بطلان بيعتهما
[44] الشهرستاني، أبو الفتح محمد بن عبد الكريم بن أبي بكر أحمد، الملل و النحل، بدون ط، مؤسسةالحلبي، بيروت، بدون ت، 1 /113 / إنهم جوزوا عقد البيعة لإمامين في قطرين، وغرضهم إثبات إمامة معاوية في الشام باتفاق جماعة من أصحابه، وإثبات أمير المؤمنين علي بالمدينة والعراقيين باتفاق جماعة من الصحابة
[45]مسلم 1774
[46] مسلم (2915). (2916). الترمذي (3800) أحمد (6499)، والنسائي في الكبرى (8496) أبو يعلى في المعجم (283)، والطبراني في الصغير (516).البزار (2948).الطبراني في المعجم الكبير (4030).أبو يعلى في المعجم (181)، والروياني (693)، والطبراني في الكبير (954).ابن أبي شيبة (7/ 552)، والطبراني في الكبير (3720).أبو يعلى (7364)، والطبراني في الكبير (19/ 331).معمر في جامعه (11/ 240- ملحق بمصنف عبد الرزاق) مطولًا، وابن أبي شيبة (37876)، وأبو يعلى (7342، 7346).الطبراني في الأوسط (6315).الطبراني في الكبير (5/ 266)، الحافظ ابن حجر في الإصابة (2/ 484)ابن أبي عاصم في الآحاد والمثاني (2707)، والطبراني في الكبير (5146).الشاشي (1532)، والطبراني في الكبير (5/ 266، 19/ 170).الحارث (1017، 1018- بغية الباحث)، والبزار (1428)، وأبو يعلى (1614)، والطبراني في الأوسط (7526).
[47]رواه البخاري (447)./ وروى البخاري بإسناده إلى خالد الحذاء عن عكرمة قال لي ابن عباس ولابنه علي: انطلقا إلى أبي سعيد فاسمعا من حديثه، فانطلقنا فإذا هو في حائط يصلحه، فأخذ رداءه فاحتبى، ثم أنشأ يحدثنا حتى أتى على ذكر بناء المسجد فقال: ((كنا نحمل لبنة لبنة وعمار لبنتين فرآه النبي صلى الله عليه وسلم فينفض التراب عنه ويقول: ويح عمار تقتله الفئة الباغية يدعوهم إلى الجنة ويدعونه إلى النار قال: يقول عمار: أعوذ بالله من الفتن))
[48]((فتح الباري)) (1/542) / فلو قال قائل: إن قتل عمار كان بصفين (وهو مع علي والذين قتلوه مع معاوية وكان معه جماعة من الصحابة فكيف يجوز عليهم الدعاء إلى النار، فالجواب أنهم كانوا ظانين أنهم يدعون إلى الجنة وهم مجتهدون لا لوم عليهم في اتباع ظنونهم فالمراد بالدعاء إلى الجنة الدعاء إلى سببها وهو طاعة الإمام وكذلك كان عمار يدعوهم إلى طاعة علي وهو الإمام الواجب الطاعة إذ ذاك وكانوا هم يدعون إلى خلاف ذلك لكنهم معذورون للتأويل الذي ظهر لهم)
[49]رواه مسلم (1064).
[50]فتح الباري ج13 ص85 و 86.« ودل حديث (تقتل عماراً الفئه الباغيه) علي ان عليا كان المصيب في تلك الحروب لان اصحاب معاويه قتلوه…؛ / دلالة واضحة أن علياً ومن معه كانوا على الحق وأن من قاتلهم كانوا مخطئين في تأويلهم) (فتح الباري)) (6/619)
[51]((مجموع الفتاوى)) (4/437-438 / قال شيخ الإسلام ابن تيمية رحمه الله تعالى: بعد ذكره لقوله صلى الله عليه وسلم: ((تقتل عماراً الفئة الباغية)) (وهذا أيضاً يدل على صحة إمامة علي ووجوب طاعته وأن الداعي إلى طاعته داع إلى الجنة والداعي إلى مقاتلته داع إلى النار وإن كان متأولاً وهو دليل على أنه لم يمكن يجوز قتال علي وعلى هذا فمقاتله مخطئ وإن كان متأولاً، أو باغ بلا تأويل وهو أصح القولين لأصحابنا وهو الحكم بتخطئة من قاتل علياً وهو مذهب الأئمة الفقهاء الذين فرعوا على ذلك قتال البغاة المتأولين وكذلك أنكر يحيى بن معين على الشافعي استدلاله بسيرة علي في قتال البغاة المتأولين قال: أيجعل طلحة والزبير معاً بغاة؟ رد عليه الإمام أحمد فقال: ويحك وأي شيء يسعه أن يضع في هذا المقام يعني: إن لم يقتد بسيرة علي في ذلك لم يكن معه سنة من الخلفاء الراشدين في قتال البغاة – إلى أن قال – ولم يتردد أحمد ولا أحد من أئمة السنة في أنه ليس غير علي أولى بالحق منه)
[52]أخرجه النسائي في ((السنن الكبرى)) (8541)، وأحمد (11289) واللفظ له // روى أبو عبد الله الحاكم وغيره بإسناده إلى أبي سعيد الخدري رضي الله عنه قال: ((كنا مع رسول الله صلى الله عليه وسلم فانقطعت نعله فتخلف علي يخصفها فمشي قليلاً ثم قال: إن منكم من يقاتل على تأويل القرآن كما قاتلت على تنزيله فاستشرف لها القوم وفيهم أبو بكر وعمر رضي الله عنهما قال أبو بكر: أنا هو قال: لا. قال عمر أنا هو قال: لا. لكن خاصف النعل –يعني عليا فأتيناه فبشرناه فلم يرفع به رأسه كأنه قد سمعه من رسول الله صلى الله عليه وسلم. [رواه الحاكم (3/132)، ورواه أحمد (3/82) (11790). قال الحاكم: هذا حديث صحيح على شرط الشيخين و لم يخرجاه، ووافقه الذهبي، وقال الهيثمي في ((مجمع الزوائد)) (9/136): رواه أحمد ورجاله رجال الصحيح غير فطر بن خليفة وهو ثقة، وقال الشوكاني في ((در السحابة)) (167): إسناده رجاله رجال الصحيح غير فطر بن خليفة وهو ثقة، وقال الألباني في ((سلسلة الأحاديث الصحيحة)) (5/639): على شرط مسلم.]
[53]رواه مسلم (1064). روى مسلم في (صحيحه) عن أبي سعيد الخدري رضي الله عنه قال: قال رسول الله صلى الله عليه وسلم: ((تمرق مارقة عند فرقة من المسلمين يقتلها أولى الطائفتين بالحق))/ وفيه أيضاً: أنه قال: ((تكون في أمتي فرقتان فتخرج من بينهما مارقة يلي قتلهم أولاهم بالحق)) / وفي لفظ: قال: ((تمرق مارقة في فرقة من الناس فيلي قتلهم أولى الطائفتين بالحق)) / وجاء أيضاً بلفظ ((يخرجون على فرقة مختلفة يقتلهم أقرب الطائفتين من الحق))
[54]((منهاج القاصدين في فضل الخلفاء الراشدين)) لابن قدامة (ص: 75-76) مخطوط وانظر ((شرح النووي)) (7/166). / والمراد بالفرقة المارقة هم (أهل النهروان كانوا في عسكر علي رضي الله عنه في حرب صفين فلما اتفق علي ومعاوية على تحكيم الحكمين خرجوا وقالوا: إن علياً ومعاوية استبقا إلى الكفر كفرسي رهان فكفر معاوية بقتال علي ثم كفر علي بتحكيم الحكمين وكفروا طلحة والزبير فقتلتهم الطائفة الذين كانوا مع علي وقد شهد النبي صلى الله عليه وسلم أن الطائفة التي تقتلهم أقرب إلى الحق وهذه شهادة من النبي صلى الله عليه وسلم لعلي وأصحابه بالحق وهذا من معجزات النبي صلى الله عليه وسلم لكونه أخبر بما يكون فكان على ما قال وفيه دلالة على صحة خلافة علي رضي الله عنه وخطأ من خالفه)
[55](شرح النووي على صحيح مسلم)) (7/166)./ فقوله صلى الله عليه وسلم على حين فرقة –بضم الفاء- أي: في وقت افتراق الناس أي: افتراق يقع بين المسلمين وهو الافتراق الذي كان بين علي ومعاوية رضي الله عنهما
[56]رواه مسلم (2915).
[57] أخرجه مسلم (1064)
[58]((شرح النووي على صحيح مسلم)) (18/40-41). / قال الإمام النووي بعد قوله صلى الله عليه وسلم: ((بؤس ابن سمية تقتلك فئة باغية)) (قال العلماء: هذا الحديث حجة ظاهرة في أن علياً رضي الله عنه كان محقاً مصيباً والطائفة الأخرى بغاة لكنهم مجتهدون فلا إثم عليهم لذلك.. وفيه معجزة ظاهرة لرسول الله صلى الله عليه وسلم من أوجه: منها: أن عماراً يموت قتيلاً وأنه يقتله مسلمون وأنهم بغاة، وأن الصحابة يقاتلون وأنهم يكونون فرقتين باغية وغيرها وكل هذا وقع مثل فلق الصبح صلى الله وسلم على رسوله الذي لا ينطق عن الهوى إن هو إلا وحي يوحى)
[59]عضد الدين الإيجي، المواقف ، 3 /591 / قال الجارودية من الزيدية الإمامة شورى في أولاد الحسن والحسين فكل فاطمي خرج بالسيف داعياً إلى الحق وكان عالماً شجاعاً فهو إمام؛ فلذلك جوزوا تعدد الأئمة، وهو خلاف الإجماع
[60] أبو الحسن الأشعري، علي بن إسماعيل بن إسحاق بن سالم، مقالات الإسلامیین و اختلاف المصلین،ت: نعيم زرزور، ط1 ،المكتبة العصرية، بيروت، 2005م، 2 /343
[61] ابن السمناني، علي بن محمد بن أحمد، الروضة القضاة و طرق النجاة ، ت: صلاح الدين الناهي، ط2، مؤسسة الرسالة، بيروت، 1984م، 1 /69؛ والحموي، أبو العباس أحمد بن محمد مكي،غمز عیون البصائر فی شرح الاشباه و النظائر،ط1 ،دار الكتب العلمية، بيروت، 1985م، 4 /111 .
[62] القرافي، أبو العباس أحمد بن إدريس بن عبد الرحمن، الذخیرة، ت: محمد بوخبزة، ط1 ،دار الغربالإسلامي، بيروت، 1994م، 10 /26 .
[63] الماوردي، أبو الحسن علي بن محمد بن محمد بن حبيب، الأحکام السلطانیة، بدون ط، دار الحديث،القاهرة، بدون ت، 1 /29 .
[64] أبو يعلى، محمد بن الحسين بن محمد بن خلف ابن الفراء، الأحکام السلطانیة، ت: محمد حامد الفقي،ط2 ،دار الكتب العلمية، بيروت، 2000م، 1 /25 .
[65] ابن حزم، أبو محمد علي بن أحمد، ت: محمد إبراهيم وعبد الرحمن عميرة، الفصل فی الملل و الأهواء و النحل، ط2 ،دار الجيل، بيروت، 1996م، 4/151 .
[66]مسلم 4905 – 1853-3553
[67]مسلم 4882 / نسائی 4202
[68]مسلم 4904 – 1852 – 3552
[69]مسلم1842 / بخاری 3455
[70]النووی ، المنهاج شرح النووی علی مسلم، .232 -231 /12 / :معنى هذا الحديث إذا بُويع لخليفة بعد خليفة فبيعةالأول صحيحة يجب الوفاء بها، وبيعة الثاني باطلة يحرم الوفاء بها، ويحرم عليه طلبهاوسواء عقدوا للثاني عالمين بعقد الأول أم جاهلين، وسواءكانا في بلدين أو بلد أو أحدهمافي بلد الإمام المنفصل والآخر في غيره، هذا هو الصواب الذي عليه أصحابنا وجماهيرالعلماء
[71]النووی، صحيح مسلم به شرح نووی،ج ۱۲ ص ۲۲۱، ۲۲۲
[72] ابن حجر العسقلاني: الإصابة: 2/509 / مسند أحمد2/158 / والبزار (783)، والطبراني في المعجم الأوسط(2166)
[73].136 /1 ،أدب الدنیا و الدین ،الماورد
[74]البيهقي، أحمد بن الحسين بن علي بن موسى، السنن الکبری ، ت: محمد عبد القادر عطا، ط3 ،دارالكتب العلمية، بيروت، 2003م، باب لا يصلح إمامان في عصر واحد، 8 /249 ،برقم: 16548 / ؛ منا أمير، ومنكم أمير يا معشر قريش،
[75]البخاري، صحیح البخاری ، باب قول النبي :”لوكنت متخذاً ً خليلا”، 5/6 ،برقم: 3667
[76]إمام الحرمين الجويني، غیاث الامم فی التیاث الظلم ، 1 /172 / أن مذهب المهاجرين والأنصار هو: أن مبنى الإمامة على أن لا يتصدى لها إلا فرد، ولا يتعرض لها إلا واحد في الدهر
[77]السنن الكبرىللبيهقي (8/145) عن ابن إسحاق.
[78]یعقوبی، تاریخ الیعقوبی، دار صادر، ج۲، ص۱۶۰؛ بلاذری، انساب الاشراف، ۱۴۱۷ق، ج۲، ص۲۶۱.
[79]سیوطی، تاریخ الخلفا، ۱۴۱۳ق، ص۱۲۹-۱۳۷.
[80]مراتب الإجماع لابن حزم (ص: 144). واتفقوا أنه لا يجوز أن يكون على المسلمين في وقت واحد في جميع الدنيا إمامان، لا متفقان ولا مفترقان، ولا في مكانين ولا في مكان واحد) .
[81]السيل الجرار المتدفق على حدائق الأزهار4/512
[82] البخاري (7084)مسلم (1847)أبو داود (4244) ابن ماجه (3979)أحمد (23282).
[83]أخرجه البخاري (6606)، ومسلم (111) سنن دارمی ۲۵۱۷